Вона часто любила у юні роки
У думках малювати майбутнє кохання:
Романтична вечеря, над ними- зірки...
Білосніжні троянди, сльозливі зізнання...
І усе це під шепіт морської води,
Коли хвилі цілують межу небосхилу...
І змивають залишені ними сліди...
Його руки на плечах нагадують крила...
І все, нібито, в казці, неначе в кіно:
Гарна сукня розкішна трояндо-червона
І художник навпроти малює панно
Їх обох...А в тарілці, мов світяться, грона
Винограду, а поряд- шампанське і сир...
Романтична вечеря під звук піаніно!
Мрії юні, мов хмари, торкалися зір...
Час летів...І нарешті зустріла людину
Із якою відчула незримий зв'язок
І незвідане щастя, яке уявити
Не могла навіть в мріях..Всевидячий Бог
Зміг для неї щось глибше, цінніше відкрити...
Час минув...Не збулися думки про моря
Про пелюстки в повітрі...Та серцем відчула,
Як з під ніг її тане, здається, земля
Поряд з ним...І у затишку дому збагнула
Справжнє щастя...Не сукня- а теплий халат,
А на ньому не квіти- а крихітні плями
Від дитячих долоньок...Не сир, виноград...
А млинець пригорілий із написом:"Мамі!"
Ні про острів, ні сонце таке золоте
Не здійснилися юні бажання сердечні...
Та нізащо б не стала міняти на те
Теплий затишок дому ...Так тепло й безпечно
Під крилом чоловіка...Нічого, що він
Не катається верхи в костюмі на конях...
В неї в серці тремтіло сто сотень причин
Для безмежного щастя! Ті теплі долоні
І турботу, і ліки до болю гіркі,
Які змушував пити в ховоробах, і каву,
Що приносить у ліжко (дарма, що липкі
І залишає на кухні сліди) і ласкавий
Його голос до того незмінно твердий,
Коли казку читає в кімнаті дитячій
Ні за що б не віддала...Дорожче всіх мрій!
І нехай і під звуки синівського плачу
Прокидатися має, а в мріях своїх
Уявляла мелодію скрипки...Ніколи
Не віддала б той щирий ріднесенький сміх
За коштовності жодні...Це сталось відколи
Вона вперше зустріла його у метро,
Не в палаці і навіть не в гарному сквері...
Таку зустріч не часто побачиш в кіно...
Він турботливо двері притримав для неї!
Щось подібне не вийде вписати в роман
Та для неї вже зникла потреба у тому...
Так почався Господній незвіданий план
І кохання і мрії...Та вже по новому...
Не троянди червоні, а перший бузок...
І не пляжі заморські-а зоряне небо...
І нехай не торкався до пальців пісок,
Відчувала любов! Ну а більше не треба...
Все спочатку, все разом із самих низів,
Крізь усі перешкоди, в любові із Богом,
Без описаних в книгах окрилений слів...
Їм не треба слова...Їм не треба нічого!
Крім родини, крім діток і рідних дверей...
Крім гарячого чаю і пледу на спинах...
Їм замінить салюти горіння очей,
А мелодію скрипки- сопіння від сина..
Вона часто любила у юні роки
У думках малювати майбутнє кохання...
Не збулося нічого, усе навпаки...
Але ввечері разом із ним на дивані
І з долонькою сина у теплих руках
Сльози щастя ховала і вдячно молилась:
"Щиро дякую, Боже,- лунало а думках:
Що та мрія дитяча моя не здійснилась..."
Не Шампанське, не теплий п'янкий океан...
Щось цінніше за самі великі бажання!
Там в звичайній квартирі провадився план...
План Господній і справжнє казкове Кохання!
