Так хочеться часто сховатись від світу,
Який так багато несе темноти...
В далекі краї ,мов та птаха,злетіти,
Торкнувшись крилом до безмеж висоти..
Так хочеться часто не стримати сльози,
Пролитися ними ,мов дощ,на людей...
І прагнеш кричати:"Навіщо це,Боже?"
Як серце вже рветься назовні з грудей...
Так часто здається,що ноша над силу..
Що шлях закладний, ну а ми заслабкі...
Не здатні підняти поранені крила
І душу обпалюють думи важкі...
Так хочеться Богу сказати:" Не треба...
Я надто безсилий здолати цей шлях..."
Поглянути стомлено просто у небо,
Не втримати сльози гіркі на очах...
Упасти на землю, забутись від втоми...
Та потім,коли вже стоїш на межі,
Коли зводить серце жахлива судома...
Ти вловлюєш вогник незримий в душі...
І ти відчуваєш, що серце ще б'ється...
Що бачиш цей світ неймовірно п'янкий...
І чуєш,як хтось щиросердно сміється,
Хай десь там позаду й гуде буревій...
Хай темрява землю незримо встеляє...
Та бачиш вогонь міліонів сердець...
І хтось комусь руку свою простягає
І ти бачиш руку,що тягне Творець...
Хапаєш несміло і в серце впускаєш
Тепло і любов до людей і життя...
Цей шлях нелегкий, але ти відчуваєш
Нестримну жагу долетіти кінця...
І буде вогонь тобі дихати в спину
Та завжди знайдеться спочинок і дах...
Ти будеш летіли, бо ти є людина
І це твій дарований Господом шлях...
Ти пройдеш крізь терни,здолаєш тривоги,
Бо в світі є повно любові й краси!
Ти пройдеш цей шлях,вкритий крилами Бога...
Назустріч до Батька крізь темні часи...
Повір,Він тебе на шляху не покине...
Дарує відраду і щастя земне...
Ти сильний, тримайся,ти просто людина...
Вогонь твій сердечний ось-ось спалахне...
Нехай тобі важко і хочеш кричати...
Він бачить,Він чує,Він знає твій біль...
Повір,твої крила ще здатні літати
Здолати під силу ще тисячі миль...
Ти просто людина та в тебе є віра
І з нею ти в силі усе подолать!
В тобі є щось більше за вроду і тіло...
Незриме жага попри втому літать!
Життя неймовірне і ти його частка!
Спинись,зачекай, нехай стихнуть дощі...
І з сили набравшись, пиши свою казку...
Любов'ю твори її просто в душі...
Хай іноді сльози розмиють чорнила,
Чи з рук на підлогу перо упаде...
Ти просто людина-та в цім твої крила...
І Божа рука,що незримо веде...
