Не спала ніч- серденько билось,
Неначе пташечка з грудей...
"Можливо, дійсно помилилась..."
-Питала з сумнівом очей
Сама у себе..."А, можливо,
Я ще для школи замала..."
Але на ранок сталось диво!
Мене матуся обняла,
Неначе сумніви відчула,
І ніжно мовила в ту мить:
"Сьогодні, донечко, збагнула,
Як швидко час від нас летить...
Така доросла ти, рідненька!
І дуже сильна водночас!
Велика гордість у серденьку
За тебе, донечко, у нас!"
І я відчула- дивну силу
В її підтримці і словах!
В душі вогнем розквітла віра!
Ми разом пройдемо цей шлях!
Ми помолилися до Бога
І з теплим трепетом душі
Щасливо рушили в дорогу...
Мені не сила у вірші
Вам описати хвилювання...
Але побачивши дітей
І першу вчительку, вагання
Одразу зникнули...З плечей
Моїх зросли могутні крила!
Ми разом пройдемо цей шлях!
-Тоді я серцем зрозуміла...
Невпинно серденько, мов птах,
Ще досі б'ється та віднині
Це трепет радісних надій!
З міцними крилами на спині
Ми починаємо вже свій
Прекрасний шлях...На нас чекає
Шкільний незнаний диво-світ!
Незримі крила розправляєм
І вирушаємо в політ!
