Так часто ми ставимо рамки для Бога...
Прийшовши до Нього, тримаєм в руках
Прописані плани і сильну тривогу...
І тінь недовіри сховавши в серцях,
Ми просим в молитві про власні потреби,
Про те, що вважаєм найкращим для нас...
Інструкцію пишем, як правильно треба,
Вказавши на точні обставини й час...
Ми впевнені в тому, що вірне бажаєм,
І щиро чекаєм на те, що Творець
Все зробить, як просим... Та часто буває
Все йде не за планом...Для нас це кінець!
Ми плачем і в серці сховавши образу,
Вважаєм, що Бог відвернувся, забув...
А ми ж прописали все чітко до часу...
"Напевно, Творець моїх слів не почув..."
-Так думаєм...Знову стаємо молитись
І просим те ж саме уперто в думках...
Із планом Господнім не хочем миритись,
Все міцно тримаєм у власних руках...
"Я хочу!"-говорим до Нього, мов діти...
Здається, ще трошки- на землю впадем
І будем руками в істериці бити,
Допоки, що хочем в житті не знайдем!
Не в силі збагнути, що Богу відомо
Багато із того, що нам не дано...
Ми бачим так мало та вперто свідомо
Малюєм власноруч життєве панно...
А Батько Небесний з любов'ю готує
Для нас неймовірні незнані дива!
Він хоче їх дати, а ми- протестуєм!
Нас боляче жалить, немов кропива,
Упертість і власні жагучі бажання...
І там, де потрібна довіра в душі,
Краплинка терпіння і трішки чекання
Ми власні зусилля кидаємо всі,
Щоб плани Господні ущент зруйнувати..
Зійти поскоріше із Божих шляхів...
І щастя не хочем до серця впускати...
В тенетах турботи і власних страхів
За день який прийде, за те, що чекає
Втрачаємо Божі безцінні дари...
Лиш кажем, що долю Йому довіряєм...
А самі- стаємо над Богом згори...
І тільки упавши від втоми додолу,
Не маючи сили боротись з Творцем,
У розпочі душу- поранену, кволу
Ми Господу-Батьку до рук віддаєм...
І саме в ті миті, коли відчуваєм,
Що Бог не дозволив відбутись тому,
Що сильно просили...Нічого не маєм...
В останній надії благаєм Його
Зробити, що треба, не те, що бажає
Душа- непокірне уперте дитя...
І саме в ті миті серця возростають!
І саме в ті миті приходить в життя
Безмежна могутність від Господа-Бога!
Стаються безмежні прекрасні дива!
Коли покидаєм тернисту дорогу,
Що самі обрали, Господь відкрива
Свою різнобарвну чарівну стежину!
Їх устеляють безцінні Дари,
Які уявити не здатна людина...
Коли ми говоримо:" Боже твори!"
Не просим, а щиро без страху ввіряєм
Усе без остатку всеціло Йому!
Коли ми не бачим, але довіряєм...
Коли ми в подяці радієм Всьому!
І славимо Бога не тільки за нами
Просимі дарунки і ясні дива,
А навіть за те, що здається жахами...
Бо віра насправді лиш в того жива,
Хто вміє у всьому Господню вбачати
Невидиму руку... Довіру свою
Ненаграну, щиру Йому воздавати,
Здолавши гордині отруйну змію...
Лиш віра подібна дарує безцінне!
Спасіння і славу людської душі!
Не будемо чекати...В цю саму хвилину
Спинімось нарешті ! І труднощі всі
Приймемо... Натомість, аби нарікати,
Довіримось Богу і славу свою
Йому вознесемо...Він- люблячий тато
І відає краще стежину твою!
Не будем питати:" Навіщо" у Бога
А скажемо щире:" Спасибі за все!"
І щастям засяє життєва дорога!
І віра спасіння для нас принесе!
Я знаю, це складно... Здається так часто,
Що все не за планом, весь світ проти нас...
Та саме в ті миті і твориться щастя!
Господніє диво прекрасне для вас!
Коли наші власні бажання зникають
І погляд безсилля летить до небес,
Господнії плани у діло вступають!
Це- миті спасіння, це- миті чудес!
