Та мало є тих, хто палає серцями

А свічка лишається річчю, не більше...
Холодному воску не сила світить...
Тут мало лиш бути....Потрібно щось інше...
Щоб стати світилом- потрібно горіть!
Принаймні маленьку ледь зриму краплину,
Хоч іскорку світла в собі відшукать...
Без цього не можна...Це змога єдина...
Щоб темінь здолати- потрібно палать!
А свічок насправді на світі багато
Лишаютьмя марно у тіні нічній
Холодною річчю безсило лежати,
Вогонь загасивши жевріючий свій...
Так само і люди, що звуться свічками...
Та цього не досить- свічки навкруги!
Та мало є тих, хто палає серцями
І тих, кому дійсно стає до снаги
Світити у темінь, яскраво палати
Негаснучим світлом, всесильним теплом,
Весь світ, що навколо вогнем зігрівати!
Вогонь же людини- це віра з добром!
Це радість за ближніх, турбота, надія..
Це відданість, чесність, жертовність душі...
Бо свічка без світла- безсила...Не гріє...
Така ж бездиханна, як інші усі...
У темряві може хоч сотня лежати
Тих свічок холодних та сенсу нема
Хоч крапельку Світла у них відшукати...
Навколо лишиться та сама пітьма...
Бо свічка- не світло...Так само, як чаша
Нам спрагу собою не дасть вгамувать,
Допоки порожня...Так само і наше
Не може серденько без світла сіять...
Людина, мов посуд, і тільки від неї
Залежить, чим саме наповнити вміст...
Ми в силі зігріти весь всесвіт душею!
Людина з дитинства- несписаний лист...
Їй дано від Бога небачене диво...
Писати власноруч свої сторінки!
Чорнилами світла, від серця, щасливо...
Та часто, так часто- усе навпаки...
Вважаєм від чогось, що просто прожити
Вже досить...Порожні долаємо шлях...
А свічка спроможна ніколи не гріти,
Ні разу не стати світилом в руках...
Усі ми є люди та цього замало...
Потрібно щось більше..Сердечний вогонь!
Так страшно за тих, хто тепла не пізнали,
лишившись намарно лежать осторонь
Холодною річчю, порожнім горнятком...
В той час, коли мали можливість світить!
І жити всім серцем, не лиш існувати...
Бо свічок багато! Не кожна горить...
А цінність не в воску холодного тіла...
І срібний підсвічник- лиш тлінне вбрання...
Людина щось більше...Людина-світило!
Нехай запалає з малого зерня,
Із іскорки світла, вогонь незгасимий
І, темінь здолавши, зігріє цей світ!
Ми- більше, ніж тіло ! Є дещо незриме,
Що здатне холодний нетанучий лід
Умить розтопити , тепло дарувавши...
Як страшно пролежать життя осторонь,
Ні разу світилом для інших не ставши...
Бо люди- не тіло... Людина вогонь!