Жив-був жучок один в лісі,
Дуже він ночі любив...
Зорі далекі і місяць...
Ніч- то пора його див...
Але одна була вада
В тому ,що так любив ніч...
Все він робив не до ладу,
Темно було обабіч...
Навіть ,як зорі сіяли,
Місяць світив золотий,
Світла давали замало....
Був наш жучок геть сумний...
Що ж він тепер мав робити?
Став він те світло шукать...
Скрізь заглядати бродити,
Пробував й сонце вмовляють,
Щоб і вночі воно світла
Трошки свого віддало...
Та не вдалося впросити,
Сонечко спати пішло...
Далі пішов він шукати...
В осені фарби просить,
Ночі хотів їх віддати,
Щоб більш ясною зробить!
Осінь лише засміялась,
Фарби свої не дала...
Тихо у листі сховалась,
В поле квіткове втікла...
Світло шукав він у квітах,
В променів чемно просив,
В гості ходив він до літа,
З днем домовлявся ясним...
Але ,нажаль, усе марно...
Тихо заплакав жучок...
Ніч опустилася плавно
Сяйвом блідим від зірок....
Тихо торкнулася вітром,
Мовила раптом йому:
"Світла шукав ти у квітах,
В сонці, у листі ,чому?"
Мовив жучок тоді тихо:
"Дуже тебе я люблю,
Але одне маю лихо,
Все не до ладу роблю...
Світла у тебе замало
І не вдається знайти..."
Ніч йому тихо сказала :
"Може, це світло -це ти?"
Сильно у мить ту здивився
Й очі заплющив жучок...
Раптом він сам засвітився
Сяйвом небесних зірок!
"Що це таке?!"- здивувався
Він неймовірно собі...
"Ти ще і не здогадався?
Сяйво було у тобі!"
-Мовила ніч й полетіла
З нею летів і жучок...
Ясне маленьке світило
Зірка нічна-світлячок!
