Щастя прийшло до людини,
В серце хотіло ввійти
Та наштовхнулось на стіни...
Їх не змогло обійти...
Стіни ті зведені з втоми,
З власних роздутих проблем...
Їх власноруч несвідомо
Створено тихим жалем...
Цегла міцна з нарікання,
Із невдоволення всім...
Нові і нові прохання
Мур той зробили міцним...
Щастя стучало безсило...
Надто товста та стіна...
Щастя людину просило,
Світ цей відчути сповна...
Тільки уперто людина
Щастя не чула своє...
Мов вередлива дитина...
Спокій душі не дає...
Щастя у інших шукає,
Заздрістно скрізь зазира...
Мур з кожним днем виростає...
Щастя-примарна мара...
"Ох, я нещасна людина!"
-Чує щоденнь з-за стіни...
Справді кумедна картина...
Тільки не смішно мені...
Люди свідома із себе
Роблять нещасних рабів....
Лиш одні скарги до неба,
Море обірваних слів...
Бачать лиш темінь в усьому:
"Грошей немає ! Чому?"
"Вже від роботи утома!"
-Скарги летять у пітьму...
Чом так нечасто почути
Можна слова до небес:
"Боже, я здатен відчути
Стільки прекрасних чудес!
Вітер ласкаво шепоче,
Квіти цвітуть за вікном..
Боже,подякувать хочу...
Рідні усі за столом..."
Рідко,так рідко, а шкода...
Можу відкрити секрет,
Бути нещасним вже мода...
Це вам кажу ,як поет...
Але для щастя ,я певна,
Привід є в кожному з нас...
Часу не гайте даремно,
Щастя чекає на вас!
Стукає тихо у стіни,
Вслухайтесь ,прошу, на мить...
Мур оберніть на руїни,
Щастя до серця впустіть!
