У зеленому лісочку
На крислатому дубочку
У дуплі живе родина -
Молода сім'я совина.
Мама й діточки гарненькі,
Ясноокі, чепурненькі.
Знали всі птахи й звірята:
Чемні-чемні совенята!
А сьогодні на світанні
У дуплі плачі й зітхання.
Сойка, вчувши плач завзятий,
Прилетіла рятувати:
"Совенята, совенята,
Повні слізок оченята.
Хто образив вас, рідненькі?
І чому такі сумненькі?"
Проказала враз малеча:
"Зникла мама, ще під вечір.
Цілу ніч немає неньки,
Боїмося ми саменькі.
Темно й страшно у хатині,
Вітер тягне хмари сині,
Грізно - грізно грім гуркоче,
Блискавиці сліплять очі.
Наближається дощисько,
Звуки грому надто близько.
І тому тому ми з переляку
Всілись вкупці на гілляку.
Виглядаємо тут неньку,
Сидимо самі, сумненькі."
"От морока, от морока,
Де ж матуся ясноока?
Бідні дітки, де ж ця мати?
Треба швидше відшукати."
І летіла лісом сойка
З голосним, закличним зойком:
"Сово, совонько, совице,
Де ти? Швидко відзовися?"
А сова ця - заблукала,
У грозу сова попала.
І прийшлось перечекати
Цю негоду. Бідна мати.
Серце краялось від страху
У стурбованого птаха.
Вчувши сойку, так зраділа,
Наче родичку зустріла.
І летить сова додому
Позабувши страх і втому.
Маму вгледівши, пташата
Загукали: " Свято, свято!"
Задоволені, швиденько,
Пригорталися до неньки!
