Жила в лісі птаха дивна,
Із великими очима.
Звичку мала чудернацьку -
Упадала вдень у сплячку.
Прокидалася вона,
Як надворі ніч була.
Дуже темряву любила,
Птиця хижа і смілива!
Уночі, мов вдень, літала
Та на мишок полювала.
Вмить могла їх упіймати,
Вміла страшно ще кричати.
Та не було їй цікаво,
Як велися в лісі справи,
Відокремлено собі
В дубі жила, у дуплі.
Так жила вона давненько,
Одинока і саменька.
Птаха ця совою звалась,
Всі чомусь її боялись.
В лісі всі птахи й звірятка
Уночі сиділи в хатках.
В темноті сові на очі
Ніхто втрапити не хоче.
Ніч була й всі звірі спали,
Гадки навіть і не мали,
Що,вже зовсім недалеко,
Їх чекала небезпека!!!
В лісі сталася пожежа.
Люди бо - не обережні!
Чи забули? Чи спішили?
Вогнище не загасили.
А сова - вона не спала,
Здобич уночі шукала,
Раптом бачить серед лісу
Вогняну страшну завісу!
Наробила вона крику,
Що є сили звала, дико!
Намагалась всіх збудити,
Щоб мерщій вогонь гасити!
І скажу вам, любі діти,
Їй вдалося це зробити.
Позбігались всі звірята
І дорослі, і малята.
Гурт - велика , друзі, сила!
Вмить пожежу погасили!
З того часу звірі в лісі
Стали друзями сові всі!
Вам усім , любі малята,
Треба завжди пам'ятати:
Щоб пожежі не вчинити,
Треба вогнище гасити!
