Вони за столиком сиділи
В кав'ярні затишній зрання
І між собою гомоніли,
В руках тримаючи горня
З солодко-терпким теплим чаєм...
Це стало звичкою для них...
Вже навіть столик той, що з краю
В кафе вважався саме їх...
Дві кращі подруги щоранку
Перед роботою удвох
Ось так за кавовим сніданком
Вели свій теплий діалог...
Одна про одну все, здавалось,
Вони вже вивчили в роках...
Та їм ніколи не мовчалось
У їх споріднених серцях
Завжди знаходилися теми
Не обговорених думок...
В той день також нову делему
Розпочали вони удвох...
Якраз обидві куштували
Солодкі тістечка смачні,
Одна до іншої сказала:
"Щось пригадалося мені,
Як я собі на відпочинку
Таке ж замовила колись,
Але смачніш... Немов пір'їнка,
Таке вже ніжне...Подивись,
У цьому тістечку бракує
Легкого крему між коржів...
Мені, зізнаюсь, не смакує...
Якби шеф кухар цей зробив
Таке саме, як те, що їла
На відпочинкові тоді..."
Ось так замріяно сиділа
А потім мовила:"Зажди,
Ну а у тебе -запиталась:
Яка улюблена зі страв?
Яка найбільш запам'яталась?
Таке буває- скуштував
І так вже смачно, що не можна
У серці смак уже забуть!
Тоді здається, що спроможний
Хоч кожен день таке, мабуть,
Лише і їсти без зупинки!
Ну що пригадуєш той смак?"
Та посміхнулася... Картинки
Спливали в пам'яті... "Ще б пак!
Ніколи в серці не забуду
Той пряно-гіркий аромат,
Який розносився усюди...
То пригорілий шоколад
У новій спаленій каструлі,
Де на зіпсованих вершках
Пеклися зліплені дві кулі..."
Сльоза любові на очах
У неї променем з'явилась...
Вона продовжила:" А смак..."
Із сміхом лагідно скривилась:
"Прилипло тісто на зубах...
Сире, солоне й трохи кисле
І з тим солодке водночас!
Та я змогла до крихти з'їсти!
І досі спогад той не згас...
Найліпша страва в світі цьому!"
Вона всміхнулася в ту мить,
Сльозу втираючи при тому...
Ніяк не сила зрозуміть
Було подружці... Запитала
Із щирим подивом в очах:"
Ти ж так звичайно жартувала?
Це ж тільки вигадка, не так?"
Та розсміялася:" Зізнаюсь,
Це геть не вигадка моя...
Щораз, як спогадом торкаюсь
Того смаку, в якому я
Відчула присмак від любові
І сліз, що скапали з щоки...
Це перші пряники медові
Моєї крихітки доньки...
Тоді маленькою удома
Вона лишилася одна,
Я зранку швидко до знайомих
У справах рушила...З вікна,
Коли верталася, одразу
Змогла помітити той дим...
До смерті злякана відразу
Забігла з панікою в дім!
У серці здогадки жахливі:
Пожежа, доня, сірники...
Вона ж всміхалася щасливо,
В руках тримаючи чашки...
"Матусю люба, так чекала!
Це все для тебе лиш! Пробач,
Що трошки брудно...Зготувала
Усе з турботою! Не плач...
Я приберу усе швиденько!
А ти, ріднесенька, сідай!
Ти, знаю, втомлена, бідненька...
Частіше, прошу, відпочивай!
А я доросла вже у тебе
І готуватиму сама!
Не плач, матусенько, не треба...
Ти так турбуєшся всіма,
А я про тебе дуже хочу
Потурбуватися за всіх!"
"Ні-ні, не плачу я ...Це очі
З вікна засліплює так сніг...
Моя ти зірочко маленька,
Яскраве сонечко, повір,
Я найщасливіша в серденьку!!!
Утомам всій наперекір!
У мене є свій кухар власний,
Найкраще в світі янголя!
Це слізки вдячності і щастя...
Спасибі, донечко моя..."
Я пам'ятаю, ми сиділи
У повнім безладі удвох
І я до крихточки доїла
Із тіста зліплений клубок...
І можу з легкістю сказати,
З теплом негаснучим в душі,
Що не хотіла б проміняти
Смаки найбажаніші всі
На той єдиний- найсмачніший
Солоно-кислий і гіркий...
Мені від всього наймиліший!
Це смак любові... Тільки мій..
