Поки шпак літав у вирій,
встигла білочка прудка
поселитись у квартирі
у шпака-мандрівника.
Не страшні їй завірюхи,
не страшні морози злі –
у шпаківні тепло й сухо,
ще й запаси чималі
і горішків, і насіння,
і шишок, і всяких страв,
що торік у дні осінні
білчин рід увесь збирав.
Сніг розстав, струмки, мов ріки.
Дні погожі та ясні.
Із далекої мандрівки
шпак вернувся навесні.
Білка дякувала щиро
за притулок. Іч яка!
Знов проситись на квартиру,
мабуть буде до шпака.
