Я йша по вулиці осінній,
Холодний вітер дошкуляв...
Мене усю вдягав у іній
І снігом першим укривав...
Я йшла і бачила, як люди
Ховають у шарфи лице...
Обличчя втомлені усюди...
Замислилась чомусь про це...
У кожного свої турботи,
Свої думки у голові...
По вуха хтось застряг в роботі,
У когось думи дощові...
Усі ідуть ,мов ті примари...
Життя біжить навколо них...
Немов би душі у них вкрали...
Їм показати б їх самих...
І раптом гірко мені стало,
Хотілось всіх їх обігріть...
Я знаю ,всім тепла замало,
Але усяк про те мовчить...
Усі так хочуть трохи світла,
Душа чекає ,мов дитя...
Ховаються в шарфи від вітру,
А повз летить кудись життя...
І я всміхнулась... Так всміхнулась!
До всіх людей ,що поряд йшли...
Моя усмішка доторкнулась
До них і люди ожили...
Одні всміхнулися навзаєм,
Нехай це дивно ,ну й нехай!
Життя лиш раз ми проживаєм,
Тож є бажання -зігрівай!
Одні подумали :"От дивна!"
Але й вони відволіклись!
Бо сила посмішки -чарівна!
До неї тільки доторкнись...
І світ до того темний,сірий
Умить засяяв ,потеплів...
Немов хтось вбив страшного звіра...
І кригу світлом розтопив...
І вмить ,всміхнувшись, захотіли
Іще комусь зігріти день...
Адже добро дарує крила,
Потрібно спробувать лишень...
Не треба мать зв'язки і гроші,
І вільний час, щоб світ змінить...
Будують люди огорожі...
А ви всміхніться їм візьміть...
Даруйте тепле слово людям,
Не бійтесь диваками стати...
Тепло ,яке жевріє в грудях
Усім навколо дарувати...
Не бійтеся сміятись щиро
І смакувати кожну мить...
Хай щастя потече по жилах,
Бо нам під силу все змінить!
Вже звикли люди буть сумними,
Ще осінь дрова підкида...
А ви діліться щастям з ними...
Не зрозуміють -не біда!
Знайдуться ті ,хто посміхнуться
І також світло понесуть!
Вітри одразу схаменуться
І квіти взимку зацвітуть!
