Не бійся бути олівцем!
Хоч часом боляче ламатись
Об лист загостреним кінцем
І часом може видаватись,
Що ти розтрачуєш себе,
Все більш стираючись писанням...
А люди списують тебе,
Немов не бачачи старання,
Які викладуєш з душі...
Так часто хочеться почути
За сили вкладені усі
Подяку ...Начебто отрута
Тебе руйнує дивний страх,
Що ти приречений лишити
Себе на списаних листках...
А ще так хочеться пожити...
І часом хочеться спинить
Увесь той шлях свого писання
І більше людям не служить...
Тоді припиняться страждання...
Сховатись в затишку стола,
Спокійно цілому без болю
І стружку витерши з чола,
Почати жить лише собою ...
Але спинятись не спіши...
Я добре знаю- ти втомився...
Але, прошу тебе- пиши!
Для цього Господом явився
На світ земний...Це є твій шлях!
Який із вірою здолаєш!
На цих прописаних листках
Ти не стираєшся...Благаю,
Повір, що кожен цей листок
Насправді сходинка до Неба!
Твої зусилля бачить Бог!
Нічого іншого не треба...
Пиши любов, малюй добро!
Не страшно зменшитися тілом...
Ти- Богом створене перо!
Нехай не гасне в серці віра
У те, що пишеш для людей,
Теплом рятуючи серденька!
Для ще не списаних дітей,
Щоб не страшилися маленькі
Почати власний з Богом шлях
Свого натхненного служіння...
Ти не вмираєш на листках,
А залишаєшся спасінням
Для всіх майбутніх читачів!
Не бійся повного списання...
Коли не лишиться вже слів,
Тоді усі твої старання
Умить обернуться на шлях,
Вже новий путь у Боже Царство!
Незгасним світлом на листках
Прийде кінець твого митарства...
І прийде мир і вічний сміх,
Безсмертна радість від спасіння!
Не бійся жити для усіх,
Себе лишивши поколінням!
Пиши добро, малюй Любов!
Себе стираючи для світу,
Ти йдеш незвіданим шляхом
В кінці якого квітнуть квіти!
І все не кінчиться тим днем,
Як грифель сточиться до краю...
Не бійся бути олівцем...
Малюй стежиночки до Раю!
Це шлях до радості й тепла!
Його боятися не треба
Незламним грифелем добра
Прописуй сходинки до Неба!
