Вірші про зиму для дітей

А зима вже сидить на носі,
Ми ж ,мов діти, чекаєм тепла...
Проводжаємо поглядом осінь,
З-за вікна із прозорого скла...

А в повітрі сніжинки кружляють,
Перші вісники білі зими...
Вони ,певно,і гадки не мають,
Не чекаємо на них іще ми...

І

Несподіванка маленька
Для дівчаток і хлоп'ят.
З лісу білочка руденька
Враз прибігла до малят.

Подружилася швиденько
З діточками у дворі.
Поруч плигає, близенько -
Радість, радість дітворі!

Дітлахи несуть гостинці
Вихованці лісовій.
-

У берлозі шум та гамір,
Сміх веселий ведмежат.
Спати батько має намір -
Не приспить ніяк малят.

"Годі, годі веселитись,
Сил у мене вже нема.
Сни давно вам мали снитись,
Цілий місяць вже зима!"

Та сміються ведмежатка,
Батькових не чують слів....

Ведмідь заліг
У свій барліг,
Коли на землю
Випав сніг.

Коли ведмідь устане,
Тоді і сніг розтане.

Ведмідь-сонько
Усе ще спить,
Тому і сніг
Навкруг лежить.
Коли ведмідь устане
Тоді і сніг розтане.

Великий собака білий
На зиму чекав всю осінь.
Він мріяв про заметілі,
Та падав не сніг, а дощик!

Раптово одного ранку
Собака побачив диво -
Подвір'я і сходи ганку
Біленьким сніжком накрило!

Зимою потішно псові,
Хотіла душа співати,
Тому

Падав сніг,
Падав сніг –
Для усіх, усіх, усіх,
І дорослих і малих,

І вселих і сумних.

Всім, хто гордо носа ніс,
Він тихцем сідав на ніс.
А роззяв, як на сміх,
Залетів до рота сніг.

Вереді за комір вліз
І довів його до сліз.
А

Вдягнувшись тепліше,
Морозяним ранком
Мариночка вийшла
І стала на ґанку.

— Як гарно навколо!
Все вкрилось кругом
Пухнастим та чистим
Блискучим сніжком.

У білому вбранні
Зелені ялини.
Під сніг, як під ковдру,
Сховались рослини,...

Ці рядочки — голубі,
в них літають голуби,
достигають синьо сливи
і дзвенить весела злива.

А оці рядки — зелені,
тут і липи, тут і клени,
тут і травка, і лужок,
і пахучий огірок.

Ну, а ці рядочки — жовті,
в них і сонечко, і жовтень,
все

Віхола, віхола
До мороза їхала,
Саночки мальовані,
Снігом напаковані,

Кониками зайчики,
Сірі Побігайчики.
Сани розігналися,
Зайчики злякалися,
Віхола схопилася,
В полі закрутилася.
Віхола, віхола,
Ти куди заїхала!

Ось і знову зима білоброва
Побілила поля і хати,
Заквітчала у іній діброву,
Через річку наводить мости.

Поспішає зима, поспішає,
Підганяє мороз, холоди:
Скоро, скоро з далекого краю
Рік Новий завітає сюди.

Під кружляння веселих сніжинок
Почали

Летять, летять сніжинки
На поле, ліс і сад,
Веселий свій таночок
Танцює снігопад.

Надворі – лютий холод,
Тепла давно нема.
Заліз в копичку зайчик
І солодко дріма.
Мете хвостом лисичка
Сніжок біля сосни.
В барлозі спить ведмедик,
Солодкі

Грудень - місяць подарунків,
Дуже любить дітвора!
Стільки радісних пакунків:
З-під ялинок, з-під стола!

Під подушками шукають
Подарунки для малят!
Малюки у грудні мають
Так багато різних свят!

Мандаринки, шоколадки,
Диво-іграшки, книжки!...

Грудень тихо наступає,
Землю снігом посипає.
Подивись лишень сюди –
Та це ж зайчика сліди.

Де ж наш сірий заховався? –
Він у білу шубку вбрався.
Більше зайчик не боїться
Ні вовчиська, ні лисиці.

Мені на долоню
Злетіли з хмаринки
Дві білі сніжинки
І ще дві сніжинки.

А разом виходить
Якась дивина —
А разом виходить
Краплина одна!

- Де ти, білочко, живеш?
Що ти, білочко, гризеш?
- У зеленому ліску,
У дуплі, у сосняку.

А гризу горішки,
І гриби, і шишки.
- У морози люті, злі
Ти не мерзнеш у дуплі?

- Затишна моя хатинка,
Тепла в мене кожушинка,
І мені зимові дні...

Дивні квіти
Розпустились
На шибках вікна.
Це Морозкові

Приснилась
Уночі весна.

Запорошила землю пороша,
Я вертаюся в рідні краї.
В дитсадочку ялинка хороша.
З Новим роком, малята мої!

Скільки радості, теплого снігу!
На ялинці святкові вогні.
Я вам зичу веселого сміху!
Виростайте на втіху мені!

Попід вікнами Мороз
Ходить-щулиться,
То загляне у садок,
То піде на вулицю:

- Де ж це дітоньки малі
Наче поховалися,
Та невже ж вони мене
Взяли і злякалися?
Я ж їм шкоди не зроблю
Взагалі нітрішечки,
Тільки носика вщіпну
Для потішечки!

- От я біг на лижнім кросі -
Не віддихаюсь і досі!
Друге місце я зайняв,
І татусь мене обняв...

- Ну, а бігло ж вас багато?
- Бігли вдвох ми: я і тато!

Донечко, з добрим ранком!
Глянь за вікно, маленька.
Котик на нашім ґанку
з чорного став біленький.

Сніг йому в очі диха,
котик кумедно чмиха.
Вуха сховавши в іній,
диба трамвайчик синій.

З неба летять троянди,
щічки дітей квітчають.
Мама

Люта зимонька прийшла,
Все снігами замела.
Поле, ліс, дороги всі -
У засніженій красі.

Білий зайчик лісом біг,
Він від вовка злого втік!
Зайчик в лісі заблукав,
Стежку він свою шукав.

Ой, немилий краєвид...
Плакав гірко, аж навзрид.
Сів

Збиралась в дорогу Зима,
Складала у лантух майно.
Затрималась в гостях вона,
Пора їй додому давно.

Морози й прозорі льоди
До міха поклала на дно.
Хурделиці люті й вітри,
У згортку снігів полотно.

Ще декілька дивних крижин,
Бурульки чудові,

Лягла на землю біла тиша,
В новому році — все нове.
Снігами січень око тішить,
Але морозом вухо рве.

Вже поховались від морозу
Під кучугурами в садку.
Немов ведмеді у берлозі,
Кущі калини, кущ бузку.

Та як зелений острів літа,
Стоїть сосна за

День надворі білий-білий,
біле все навкруг,—
наче лебеді летіли
і губили пух...

Наче з вишень у садочку
вітер цвіт зірвав...
Наче Львів нову сорочку
спозаранку вбрав...

Білий коник спозарання
білим шляхом біг...
Притягнув на білих санях...

Встав із ліжечка Борис,
До вікна — аж біло скрізь.
Щось летить, неначе цвіт
Засипає цілий світ.

"Мамо, — закричав Борис, —
— У віконце подивись!
Ні дороги, ні стежок!"
Мама каже: "Це сніжок.

Осінь зникла і нема,
Це до нас прийшла зима.
Так

Кличуть зиму дітки щиро:
"Вже прийди, насип снігів!
Де ж ти, зимо, заблудила?
Хто б тебе знайти зумів?"

Десь далеко за лісами
Загубила слід вона 
І блукає все полями
Та шукає шлях сумна.

Міх несе зі снігом білим
Бреде полем навпростець,...

— Насуплю я брови, — говорить зима,
— І вітер з морозом повіє:
Усе скрізь загине — рятунку нема!
Під снігом замре, заніміє.

— А я засміюся, — весна відмовля,
— І сонце пекуче засяє:
Прокинуться луки, ліси і поля,
Усе зацвіте, заспіває.

Пов'яли пишні квіти,
Затих осінній сад.
Туманом ліг на віти
Холодний листопад.

Повільно на світанні
Бреде він у степах,
Де листячком останнім
Легкий мороз пропах.

В полях затихли луни,
Замовкли трактори,
А над зеленим руном...

Зимонько, де ти?
Намети замети.
Ми тебе стрічатимем
З лижами й санчатами,

З ковзанами на льоду...
А зима гукає: – Йду!

Любить зиму дітвора,
Тішить діток диво - сніг.
Щастя й радості пора,
Скрізь дзвенить дитячий сміх.

На санчатах малюки
Із гори щодуху мчать,
Грають в сніжки залюбки,
Очі радістю горять!

Ліплять бабу снігову
Величезну всі разОм,
Кулю з снігу

Зимонько, голубонько
В білім кожушку,
Любимо ми бігати
По твоїм сніжку.

Всім рум'яниш личенька
Ти о цій порі
І ладнаєшь ковзанки
В нашому дворі.

Червоніють снігурі
На снігу під липою.
Йде в кожусі Дід Мороз —
Аж сніжок порипує.

Зупинився у дворі,
Розв'язав торбинку,
Нашій бабі сніговій
Пов'язав хустинку.

Є у мене ковзани,
Ковзани-пустуни.
Тільки ранок наступає —
Вже на вулиці вони.

їм сподобавсь дуже лід —
Я ж спізнився на обід.
І мені сказала мама:
— Просто горе з ковзанами!
Отакі-то ковзани,
Ковзани-пустуни!

З лісосмуг, де свищуть сніговиці,
Де не стало корму і тепла,
Перебрались лагідні синиці
У садки до нашого села.

В завірюху, ожеледь, морози
Стукають синиці у вікно,
З горобцями ділять на дорозі
Крихту хліба мерзлу і зерно.

Пригощав пташок я з

А мої дерева
схожі на лева.
Разом лапи склали
в гриви заховали.

А хто каже: леви,
леви кришталеві.
Разом лапи склали
в гриви заховали.

Ой випало снігу —
левам не до сміху.
Разом лапи склали
в гриви заховали.

В лісі випав білий сніг,
Наступає Новий рік.
Стали думати звірята,
Як зустріть чудове свято.

- Ось ялинка зелененька,
Ні велика, ні маленька.
Ми прикрасимо її,
Заспіваємо пісні.

Білка принесла горішки,
Їжачок – гриби та шишки,
Ведмежатко –

Зранку зайчик милий з лісу,
У дворі шукав Алісу.
Каже: "Дівчинку шукаю,
Де живе вона не знаю.

Познайомились улітку.
Вдвох з бабусею до лісу
Приходило по сунички
Дитинчатко невеличке!

Привітався я гарненько,
Лапку їй подав чемненько!
Як

Лютий морозець гукає –
Малюки нехай тікають.
То пройма до кісточок —
Одягаю кожушок,

Починаю в сніжки грати —
Він хапає рученята,
Одягаю рукавички —
А мороз щипає щічки.

З неба падали сніжинки -
Чудернацькі й різні.
Більші, менші, як з картинки -
Красиві і ніжні.

Впало декілька в долоньки
Дівчинки Оксанки.
Радісно сказала донька:
"Глянь, як з "витинанки"!

Хто малює їх на небі?
З чого витинає?"
Відповісти

Малинове вареннячко
Варив сіренький кіт.
Малинове вареннячко
До чаю на обід.

Збирав малину радісно
З кущів Муркотик сам.
Питали в нього заздрісно:
- Кому ж це?

- Діточкам!
Знав кіт, що після літечка
Настануть холоди,
Зів'януть усі

Журавлики-веселики
Одлинули й нема.
Із рукава метелики
Витрушує зима.

Метеликів ми ловимо,
Стрибаєм, біжимо,
По килиму пуховому
До хати несемо.

Миколай несе мішок —
В ньому теплий кожушок.
Ой ти, діду-дідусю,
Зігрій нашу Ганнусю!

Розв'яжи мерщій мішок,
Дай Ганнусі кожушок,

Надінь валянки на ніжки.
Хай вона пограє в сніжки!

Дітки, маєте ви знати,
Як всі місяці назвати.
Перший місяць Січнем зветься,
Сипле снігом, мов січеться.

Другий - Лютий, він лютує,
Бо кінець зими вже чує.
Шле морози дуже люті,
Вітер сильний ,завірюхи.

Місяць Березень йде потім,
Всі берези

Ялиночко зеленая,
Ялиночко моя!
Яка ж бо ти гарнесенька,
Яка ж бо ти мала!

Тебе я навіть ручками
Навколо обійму

І з гілочки Снігуроньку
Погратися візьму.
Не гнівайся, ялиночко!
Я тільки лиш на мить!
Я хочу ту Снігуроньку
Колядки

Плаче Мурочка маленька -
Страшно вийти за поріг:
Цілу нічку та зраненька
Сипле й сипле білий сніг.

Двір в заметах аж по вуха,
Злі морози та вітри,
Розгулялась завірюха,
Радість лиш у дітвори.

Втішна дітям та сніжниця -
Для розваги в самий

Сніги упали свіжі,
Прослався білий шлях,—
Візьму я швидкі лижі,
Полину наче птах.

Засніжена дорога
Зникає десь у млі —
Коли б летіти змога
На голубі шпилі.

В далеку Верховину,
Що мріє у півсні,
У тиху полонину,
В Карпати чарівні!

Я лечу, лечу, лечу -
Накатаюсь досхочу.
Все униз, униз, униз -
Мимо сосен і беріз.

Я веду, веду, веду -
Саночки на поводу,
Бо з гори санки летять,
А на гору - не хотять...

Я лечу, лечу, лечу -
Накатаюсь досхочу.
Все униз, униз, униз -
Мимо сосен і беріз.

Я веду, веду, веду -
Саночки на поводу,
Бо з гори санки летять,
А на гору - не хотять...

Із гостини по сніжку
Хлопчики вертались,
А товариш запитав:
— Як вам гостювалось?

— Та нічого, все як слід…
Тільки бачиш, друже,
В тому домі хазяї
Просто нехороші -
У прихожій не зняли
З нас вони калоші!
Навіть з наших кожушин
Снігу не

В нашу хату зайшов уночі
Миколай із мішком на плечі
І говорить: "Із темних дібров
Я до вас дуже довго ішов..."

А мене бере сумнів чогось:
Хто ж насправді оцей є дідусь?
Може, він не із темних дібров?
А з бюро добрих послуг прийшов?

Миколай ці думки

Ой, летять, летять сніжинки
На будинки, на ялинки,
На дороги, на поля —
Біла-біла вся земля!

Сніг лапатий, сніговій...
Здрастуй, свято — Рік Новий!

Вийшов Дід Мороз з хатинки,
Зупинивсь біля ялинки,
Нас чекає на сніжку
В срібно-білім

Давно вже попрощали нас
З-під неба журавлі,
Пташки замовкли у гаях,
І втихло на землі.

...Припали квіти до землі,
Туман наліг кругом,
Ще день, ще два — і всі поля
Заснуть глибоким сном.

Падав сніг на поріг,
Кіт зліпив собі пиріг.
Поки смажив, поки пік,
А пиріг водою стік.

Кіт не знав, що на пиріг
Треба тісто, а не сніг.

Зима — це наша мати,
А хмара — наша хата.
Усі ми сестри рівні,
Сніжиночки - царівни.

Наш коник, скорий вітер,
Розносить нас по світу.
Ланам осиротілим
Тчемо тепленький килим.

Ми бідному садочку
Тепленьку тчем сорочку.
І навіть кожну

- От на лижах я спустився!
Мчав, як тільки міг!
Та упав і провалився
По коліна в сніг...

- А чого ж в снігу шапчина
Й очі повні сліз?
- Проваливсь я по коліна...
Головою вниз!

Узимку, в морози, хуртечі й завії
Тебе і мене рукавички зігріють.
А теплі від чого вони і чому?
Скажу вам по щирості: теплі тому,

Що наші ласкаві бабусі і мами
Вплітають тепло своїх рук між нитками

Подивіться січень йде,
Новий Рік до нас веде.
Покружляли дві сніжинки,
Тихо сіли на ялинку,

А ялинка чепуриться,
Прикраша свою спідницю –
Кольоровими кульками,
Різнобарвними сніжками,
Бо збирається, малята,
Завітать до нас на свято.

В чистім полі порожньо,
Наче всюди борошно.
То ж не борошно, а сніг
На ріллі заснути ліг.

Зайки-побігайки
По снігу забігали.
Проліски блакитні,
Мабуть, сняться снігові.

Снігобуд! Снігобуд!
Наробили ми споруд
Носить сніг дітвора —
У дворі росте гора.

З снігу робимо цеглини,
Кладемо високі стіни.
Ти замерз? Ану ходім
Будувати сніжний дім!

Снігу, білий сніжку!
Посипай доріжку!
Насип цілу гору
Біля цього двору.

Тут дітки маленькі,
Гуляти раденькі,
У них голосочки,
Як срібні дзвіночки.

Звідкіль налетіли
Стоголосим табуном
І розсипалися в полі
Над розсипаним зерном.

Заспівали, задзвеніли,
Мов заграли кобзарі...
Де взялась весела зграя,
Жарогрудні снігурі.

Ось вони на сніг упали
І розквітли, як квітки...
На горах мак

Пролітають біленькі сніжинки
І сріблясто на сонці блищать.
Мамо, мамо, чому я сніжинки
Не умію ніяк упіймать?

Вже здається, що ніби й спіймаю,
А відкрию долоню: нема!
Лиш водичка з долоні стікає.
Лиш водичка в долоні сама.

Каже мама здивовано

Ми просили у батьків
Завести собаку.
"Досить з нас вже двох котів!"
- відповів наш тато.

А сьогодні випав сніг!
Вперше так багато!
На подвір'ях чути сміх,
Діткам сніг - це свято!

Ми з сестричкою удвох
Вийшли погуляти.
Був би пес - пішли

Завірюха , завірюха -
Сніжний вітер дме щодуху!
Замітає, замітає -
Віхола в танку кружляє!

Заметілі, заметілі -
Все довкола в ковдрі білій!
Хуртовина, хуртовина -
Як у казці, мов картина!

Все метелиця чудовим
Вкрила снігом загадковим!...

Знову холод на порозі,
Йде ведмідь дивитись сни.
Спить ведмедик у барлозі,
Спить всю зиму до весни.

Не страшні йому морози,
Хуртовини та сніги.
І не литиме він сльози,
Що замети навкруги.

Тепло-тепло у хатинці,
Тихо й затишно для сну....

Познайомтесь: хлопчик Ох,
Охає за десятьох!
Ранок стеле світлу путь,
Школярі до школи йдуть.

Тільки Ох прилип до ліжка:

- Ох! Полежу ще хоч трішки

Для Максима, Юри, Клави -
Для усіх урок цікавий.
Ох зіває в кулачок:

- Ох! Як довго йде

Чи то жарт напівзабутий,
Чи одна із небилиць —
Тільки чув я, ніби Лютий
Довгий-довгий був колись.

Він у шапці-невидимці
Мандрував собі щодня
По дорозі, по стежинці,
Де не ступить — наче глиця
Стане вмить колючий сніг,
На льоту замерзне птиця...

Поки шпак літав у вирій,
встигла білочка прудка
поселитись у квартирі
у шпака-мандрівника.

Не страшні їй завірюхи,
не страшні морози злі –
у шпаківні тепло й сухо,
ще й запаси чималі

і горішків, і насіння,
і шишок, і всяких страв,
що торік

Похвалилася Яринка:
— Є у мене вже ялинка!
Ще нема ні в кого, знаю,—
з вас усіх я перша маю!..

Ще й таку, що навіть мати
ледь внесла її до хати...
— Ти, Яринко, не хвалися,—
обізвалася Орися.—
Новий рік і нам не будень!
В кожного ялинка буде!...

Похвалилася Яринка:
— Є у мене вже ялинка!
Ще нема ні в кого, знаю,—
з вас усіх я перша маю!..

Ще й таку, що навіть мати
ледь внесла її до хати...
— Ти, Яринко, не хвалися,—
обізвалася Орися.—
Новий рік і нам не будень!
В кожного ялинка буде!...

Сьогодні в нас ялинка
В дитячому садку.
Засніжена хатинка
Під нею у кутку.

В хатинці на порозі
Снігурочка сама.
А Дідуся Мороза
На святі ще нема.

І ми, немов сніжинки,
Кружляєм у танку,
Ми пісню круг ялинки
Співаємо дзвінку:

—

Сива матінка-зима
Молоду яличку
Одягала крадькома
В снігову спідничку.

Обтрусило ялиня
Снігову спідничку,
Бо зелене убрання
До лиця яличкам.

У своєму убранні
Юні ялинята
Дуже милі, осяйні
В новорічні свята.