Вірші про різне для дітей

Дуже творча я дитина-
Музику люблю й пісні.
Барабан на іменини
Вчора принесли мені!

Мій дідусь так постарався,
Каже:" Внученьку, тримай!
Ритму в музиці навчайся,
Барабань і вигравай!"

Подивилась мама скоса,
Татко скромно промовчав...
А

Виступайченко Панас
Завжди виступає.
А для чого? В котрий раз?
Сам того не знає.

А рука його, рука—
Мов крило у вітряка.
А язик — ой леле! —
Лопотить та меле!

Захлинається, кричить
І веде до того,
Як в порожнє перелить
Воду із

Не спиться бабусі,
Встає на світанку.
У теплім кожусі
Сідає на ґанку.

Відчинить віконце,
Щоб ніжне, ласкаве,
Яснесеньке сонце
У дім завітало.

На лавку сідає
Вона при вікні,
Щодня вишиває
Сорочку мені.

І творить картаті...

Всі діти- квіти, 
Такі строкаті!
Такі всі різні,
У кожній хаті.

Наївні й щирі,
Чарівно милі,
І однозначно
- усі красиві!

А діти справді
- дарунок Бога!
Від нас залежить
- їх шлях, дорога.

І суть не в тому,
Щоб лиш

- Здоров! Як справи?
Що робиш? — я питаю.
- Та ось по телефону
З тобою розмовляю...

А як у тебе справи?
- Та справи — те що треба!
А що ти зараз робиш?
- Та от дзвоню до тебе...

- Ну що ж, бувай здоровий,
Бо вже пора кінчати:
Ще ж треба

А ми іще із малечку, з дитинства,
Занурюємось у книжковий світ.
І, ніби, несподіване чаклунство,
Ми ведемо із казкою політ.

А ми іще із малечку, з дитинства,
Так щиро віримо у казку і дива -
В якій є джини, ельфи, принци, королівство,
І, навіть, розмовляюча

Сяє місяць угорі,
в місті світять ліхтарі.
Не подумайте, що газ
в ліхтарях горить весь час...

Так було у давнину.
Назавжди той час минув!
В старовинних ліхтарях
електричний є заряд.

Наче добрий чарівник,
струм в залізний стовп проник
й

Ляльки красиві, недешеві,
Лежать під лавкою в дворі.
Дитячий плач лунає щемний:
"Ляльки потрібні вже нові!"

Набридли їй старенькі лялі,
Готова вкинути в смітник.
І спроби геть усі невдалі
Спинити той дитячий крик...

Звичайно, що шкода дитину,...

Задумавсь малесенький Ангел,
Як книжку життєву гортав:
’'Я стільки для людства відзначив!
Я стільки для людства віддав!?

Та хочеться вірити в краще
Й надіятися на те,
Що віра у людство не згасне
Й добром на землі проросте!''

Сумним став малесенький

Нашу Нату не впізнати, -
Модна зачіска у Нати,
Дивна зачіска нова:
Розкуйовджене волосся

На всі боки піднялося, -
Мов копиця голова!

Ната в класі йде до парти,
А навколо смішки-жарти:
- Звідки зачіски нові? -
Посміхнувся Боря хитро:
- Це,

Це — я, а це — моя кишеня,
а в ній — усе, що є у мене.
Ось — олівець,
позичений на цілий день у тата.

Ось — папірець,
надірваний і трішечки прим'ятий:
я тут Юрка намалював,
та він побачив — і порвав.

А цього човника з кори
я вирізав години

Ой, великі ж кавуни!
Отакеннії вони!
Ми рвемо, рвемо, рвемо,
До машини несемо.

Працювали ми щосили,
Не один із нас спітнів:
Цілу гору наносили
Здоровенних кавунів.

- А тепер сідайте їсти,—
Каже сторож, дід Улас,—
Може сто, а може й

Довгоносій одиниці
Дома зовсім не сидиться,
Всюди ніс вона сує,
Наче шило в неї є.

Погуляти захотіла,
Лиш вона там захворіла.
Я до лікаря піду,
Хай лікує біль мою!

Зберу я себе сама,
Бо живу лише одна,
Книжку візьму лиш одну,
Я ж

На уроці малювали
Одиничку ми одну.
Ми у зошит подивились,
Получилось ну і ну!

Найсправжнісінька ракета,
Для пілота в даль земну.
Як стріла помчусь я в небов,
Заблистить цифра моя.

Де ніхто іще не був,
Самим першим буду я!

Ой стрічечка до стрічечки
Мережаю три ніченьки,
Мережаю, вишиваю,
У неділю погуляю.

Ой плахотка-червчаточка,
Дивуйтеся, дівчаточка,
Дивуйтеся, парубки,
Запорозькі козаки.

Ой дивуйтесь, лицяйтеся,
А з іншими вінчайтеся.
Подавані

- Ти промокатки не даси?
- Не дам - проси, хоч не проси!
- Ну, коли так, - трусись над нею!
Я промокну тоді своєю!

А я найбільше хочу
зробити так, щоб діти
були завжди щасливими
у всьому-всьому світі,

щоб ні війни, ні голоду
ніхто й ніде не знав,
щоб кожен день до кожного
приходив, як весна!

А що для цього треба?
Прозоре й чисте небо,
і сонце

Що таке для мене рай?
Це ліса, дубовий гай
І стежинка, і садочок,
За хатиною куточок.

Мамин голос, ніжність рук,
Найвірніший в світі друг,
На столі смачна вечеря,
Для людей відкриті двері.

Сонце, квіти, рідний край,
(Грай на скрипці, серце,

Сутінки сповзають
м'яко і помалу
волошковим шовком,
що немов живий...

Над Високим замком
кліпнуло і встало
сонце, розбудило
день новий.

Радість, радість неймовірна!
Я ділюся з усіма -
Справа майже ювелірна,
Вчора я зліпив слона!

Самостійно, з пластиліну,
Друзі, я його зліпив.
Ноги, хвіст, широку спину,
Хобота йому вчепив.

Величезні гарні вуха
Приладнав до голови.
Щоби

Зранку сонечко ласкаве
Пробудилося зі сну.
До всього воно цікаве,
І цікаво все йому.

Оглядає ліс і гори,
І озерця, і моря,
І ущелини й роздоли,
І безкрайнії поля.

Промінці тепленькі щиро
Шле на землю з висоти.
Все цвіло щоб і родило,...

Зранку сонечко яскраве
У віконце засвітило
І промінчиком ласкавим
Сплячу донечку збудило.

Засміялося дівчатко:
"Глянь, матусю, як казково!
Промінець, немов зайчатко,
Вміє плигати чудово!

Може він, як я - маленький
І прийшов, щоб

Якось, дивно і ще зранку
Щастя встало на світанку.
І взяло з своєї скрині
Все, що було по зернині.

Подивилось на торбину -
Нумо, я іще докину!
Взяло щастя міх на плечі-
Почалапало до печі.

Звідти доброти жарину
Теж поклало у торбину.
І

Матуся пошила мені вишиванку,
Її одягла зі спідницею зранку.
Мене не зіпсує ні вітер, ні злива,
У цій вишиваночці я особлива.