Вірші про осінь для дітей

А метеликам — весело,
а метеликам — смішно,
бо метеликам вересень
щось наспівує ніжне.

Бо метеликам сонечко
білі крильця лоскоче,
а довірливі соняхи
з ними гратися хочуть.

І метелики світяться
свічечками в блакиті,
бо маленьким не

Задощило. Захлюпало. Серпень випустив серп.
Цвіркуни й перепілочки припинили концерт.
Чорногуз поклонився лугам і садам.
Відлітаючи в Африку, пакував чемодан.

Де ти, літо, поділось, куди подалось?
Осінь, ось вона, осінь! Осінь, ось вона, ось!

Осінь брами твої

Ці рядочки — голубі,
в них літають голуби,
достигають синьо сливи
і дзвенить весела злива.

А оці рядки — зелені,
тут і липи, тут і клени,
тут і травка, і лужок,
і пахучий огірок.

Ну, а ці рядочки — жовті,
в них і сонечко, і жовтень,
все

Дуже дощик я люблю,
Коли дощик йде - не сплю!
Одягну дощовичок,
В ньому я - боровичок!

Взую чоботи гумові,
Дуже гарні - кольорові!
В капюшоні я смішненький
Дійсно - ніби гриб маленький!

Ми з дощем великі друзі,
Робить він мені калюжі....

"Знову дощ" - сказала мама,
Прочиняючи вікно.
Тиждень дощик безнастанно
Йде щодня, я й звикла давно.

А матуся засмутилась,
Надокучили дощі.
Мама сонечко любила,
Їй сльота не до душі.

А для мене дощик - диво,
Подружились ми з дощем....

Уже і вересню кінець,
Настали дні холодні,
До нас, я чула, морозець
Прийде вночі сьогодні.

Впаде на луки, на гаї,
Побілить лист на вишні...
Погасить сонечка мої —
В саду жоржини пишні.
Та я морозцеві тому
Не дам жоржин стоптати:
На руки ніжно

Небеса прозорі,
Як глибінь ріки.
Падають, як зорі,
З явора листки.
А над полем нитка
Дзвонить як струна,
Зажурилась квітка —
Чує сніг вона.

Сю ніч зорі чомусь колючі,
Як налякані їжачки.
Сю ніч сойка кричала в кручі,
Сю ніч ворон сказав: «Апчхи!»

Сю ніч квітка питала квітку:
— Що ж це робиться, поясни?
Тільки вчора було ще влітку,
А сьогодні вже восени!

Пов'яли пишні квіти,
Затих осінній сад.
Туманом ліг на віти
Холодний листопад.

Повільно на світанні
Бреде він у степах,
Де листячком останнім
Легкий мороз пропах.

В полях затихли луни,
Замовкли трактори,
А над зеленим руном...

Вишиває осінь на канві зеленій
Золоті квітки.
Квіти оживають, і з дерев спадають
Жовті нагідки.
Яблука і груші падають на землю,
Боки, спини б’ють.
Люди їх збирають, у мішки ховають,
Кури їх клюють.
Бавляться дітками, бавляться квітками,
Моляться

Кружляє над нами
Насіння крилате,
Радіє насіння,
Що вміє літати.

Це клени високі
З осінньої гілки
Синів проводжають
В далеку мандрівку.

І згадують сумно
Дерева бувалі:
Колись і вони
Над землею літали!

— Ми знову знялись би,...

Щодня через леваду,
Через кленовий міст
Шле яблунька із саду
Мені за листом лист.

Сьогодні на світанку
Дізнався я з листів,
Що яблунька-мерзлянка
Боїться холодів.

Із в'язкою соломи
Подався я у сад
І яблуньку знайому
Закутав аж до п'ят

— Осене, осене, звідки прийшла?
Що ти нам, осене, принесла?
— З поля прийшла я, із темного бору.
Все принесла, чим багата, в комору.

Ще й по букварику — нате, будь ласка.
Школа відчинена вже, наче казка...
— Осене, осене, з нами побудь!
Та вже прослалася

Охололи води і земля,
Сон бере натруджені поля.
На горбах у висохлий кулак
Заховав зернята дикий мак.
А поміж горбами в теплий край
Покотився колесом курай.
Ні душі в полях, лише димок
Лащиться, згортається в клубок.
То в село за синій горизонт...

Нарядилась осінь
в дороге намисто,
золоте волосся
розплела над містом,

кольорові фарби
вийняла з кишені,
і малює осінь
жовтим по зеленім...
Здогадатись можна
в парку по деревах:
є червона фарба
в неї і рожева...
Ще й відтінків

Осінню дмухнуло,—
Висохли квіточки.
Хмуро, безпритуло
Глянули садочки.

Жовкне і травиця,
Така її доля,
Хіба зелениться
Хлібець серед поля.
Швидко погнав води
Струмок бистрохвилий.
Пташки від негоди
Подалися в ірій.

Давно вже попрощали нас
З-під неба журавлі,
Пташки замовкли у гаях,
І втихло на землі.

...Припали квіти до землі,
Туман наліг кругом,
Ще день, ще два — і всі поля
Заснуть глибоким сном.

Осінь така мила,
Осінь
Славна.
Осінь матусі їсти несе:
борщик у горщику,
кашка у жменьці,
скибка у пазусі,
грушки в хвартушку.
Осінь така мила,
Осінь
Славна.

Ось осінні оси — ось!
Я пасу осінніх ос.
Синю сливу роздушу,
спілу грушу надкушу —

відкушене сам з’їм,
надкушене дам їм.
А кісточку та зернятка
Хай ковтає чорна грядка.

Червоним золотом із груші
Останнє листя потекло.
Останній трактор з поля рушив,
А птиця стала на крило.

Давно відпахла медуниця,
У підземеллі спить ховрах.
Лише не спиться, не лежиться
Глевкій дорозі у полях.

Вона то журиться за колосом,
Що

весеПри дорозі, при шосе
Там корови ми пасем.
Золотистий місяць жовтень
Стелить листя ясно-жовте,
Вітер хмари вдаль несе
Над полями і шосе.
Низько стеляться дими:
Це печем картоплю ми.
Розгорілась наша ватра.
Біля неї — Оля, Марта,
Лесь,

Дозріли жито і пшениця,
Комбайн спішить на косовицю.
І, як навмисне, в день такий
Прийшов на поле дощ сліпий.

Йому кричать: "Не заважай
Збирати людям урожай!
Іди собі гуляти в ліс!"
А дощ пішов на сінокіс.

І тут йому не раді теж:
"Ти наше сіно

Сю ніч зорі чомусь колючі,
як налякані їжачки.
Сю ніч сойка кричала з кручі,
сю ніч ворон сказав: «Апчхи!»
Сю ніч квітка питала квітку:
— Що ж це робиться, поясни?
Тільки вчора було ще влітку,
а сьогодні вже восени!

Утекла від мене річка,
Понесла вербову зелень.
І найменшенька травичка
Поховалася під землю.

Десь поділась перелітна
Павутинка вереснева.
Мерзне сонячне проміння,
Вицвітає серед неба.
Гніздам порожньо на вітах,
Колисаються намарне.
Лисеняток

Змагаються хмарини
(І вітерець також)
Котра з них швидше скине
На землю літній дощ.

Тому, ще від світання,
З перервами на мить,
Через оті змагання
Весь день у нас дощить...

Сховали ясне сонце
Хмаринки в даль небес,
А діти, крізь віконце

Я йша по вулиці осінній,
Холодний вітер дошкуляв...
Мене усю вдягав у іній
І снігом першим укривав...

Я йшла і бачила, як люди
Ховають у шарфи лице...
Обличчя втомлені усюди...
Замислилась чомусь про це...

У кожного свої турботи,
Свої

З неба сонце променисте
Зливою лилося
На зелене буйнолистя,
У дзвінке колосся.

Ціле літо по краплині
Сонце ми збирали,
Обережно у корзини,
В кошики складали.

Зашуміли в косовицю
Ниви урожайні —
Це забили у пшениці
Крилами

Так сумно навколо,
як в пору осінню. 
І сонця — немає,
і небо — не синє.

У всіх перехожих —
насуплені лиця.
Ніхто з них на мене
не хоче дивиться...

А знаєш, чому
все навколо сумує?
Бо двійку зі школи
додому несу я...

А