Вірші про дружбу для дітей

Несподіванка маленька
Для дівчаток і хлоп'ят.
З лісу білочка руденька
Враз прибігла до малят.

Подружилася швиденько
З діточками у дворі.
Поруч плигає, близенько -
Радість, радість дітворі!

Дітлахи несуть гостинці
Вихованці лісовій.
-

На світі —
все буває:
і сніг, і дощ, і вітер.
Буває злива навіть

тоді,
як сонце світить.

Бува,
що втратять колір
всі квіти у саду...
Лиш не бува ніколи,
щоб друг тебе
забув.

А як забуде раптом
тебе твій друг —
то що

Подружитись закортіло
Пташеняткові з котом.
Зовсім близько підлетіло
До кота з рудим хвостом.

- А, давай дружити, Томе?
Бачу ти сидиш сумний.
А в самого кров холоне,
Бо насправді - кіт "страшний."

Ще й матуся туркотіла:
- Не підходь лиш до

- Здоров! Як справи?
Що робиш? — я питаю.
- Та ось по телефону
З тобою розмовляю...

А як у тебе справи?
- Та справи — те що треба!
А що ти зараз робиш?
- Та от дзвоню до тебе...

- Ну що ж, бувай здоровий,
Бо вже пора кінчати:
Ще ж треба

- От я біг на лижнім кросі -
Не віддихаюсь і досі!
Друге місце я зайняв,
І татусь мене обняв...

- Ну, а бігло ж вас багато?
- Бігли вдвох ми: я і тато!

Йшов зі школи я додому,
Відчував легеньку втому.
Парком я ішов неквапно
Так цікаво було в парку!

Білочка руда маленька
Плигала собі швиденько.
Працювала жваво мила,
Щось в дупло вона носила.

Дві ворони на травичці
Знов сварилися по звичці....

"Мабуть, справді я "невдаха,"
Друзів не знайду ніяк." -
Молодесенька жирафа
Старшій скаржилася так.

"Зависока я для зебри,
Подружились би, мабуть,
Висота чотири метри -
Зебри ж так не підростуть!

І газелі й антилопи,
Носороги та слони...

На тему «Я і ввічливість»
ідуть у класі збори.
На тему, дуже звичну нам,
Вікторія говорить.

— Почну з Вітька,

бо він себе

поводить некультурно,
він хоч і виріс до небес,
а розум — наче в курки!

— Сама ти курка! —
звивсь Вітько.—
Ще

Чого з ганчірками весь клас?
За чистоту змагання в нас!
Ну, а чого так розкричались?
Бо ми за тишу вже змагались!

Я - маленький їжачок,
Їжаків дитинка.
З гострих-гострих голочок
В мене, друзі, спинка.

Завжди я колючим був,
Скільки пам'ятаю.
Кожен раптом біль відчув,
Хто мене торкає.

Та не злий я, а добряк
І кажу вам щиро:
Не бажав я, аж ніяк,...

Кіт з собакою сварився:
"Друже, ти куди дивився?
Наша ковбаса пропала!
Винуватий ти не мало!!!

Обіцяв ти так завзято
Наш обід сторожувати!
Я тобі повірив, друже,
Але сторож ти - байдужий!

З-під самісінького носа
Вкрали в тебе! Це ж не

З лісочка лисичка маленька
Забігла до нас на подвір'я.
Курей так злякала руденька,
Втікали, аж сипалось пір'я.

Не мала вона навіть гадки
Курей тих лякати, чи з'їсти,
Птахи ж поховалися в хатки,
Не хочуть додолу вже злізти.

Лисичка сама "страху

В лісі випав білий сніг,
Наступає Новий рік.
Стали думати звірята,
Як зустріть чудове свято.

- Ось ялинка зелененька,
Ні велика, ні маленька.
Ми прикрасимо її,
Заспіваємо пісні.

Білка принесла горішки,
Їжачок – гриби та шишки,
Ведмежатко –

Зранку зайчик милий з лісу,
У дворі шукав Алісу.
Каже: "Дівчинку шукаю,
Де живе вона не знаю.

Познайомились улітку.
Вдвох з бабусею до лісу
Приходило по сунички
Дитинчатко невеличке!

Привітався я гарненько,
Лапку їй подав чемненько!
Як

Наша киця - красотуля,
Незвичайна, непроста,
З дивним іменем - Пілюля,
Для Аліси мов сестра.

Неймовірні очі в киці:
Зеленесенькі, ясні.
Дивні очі , мов зірниці,
Та ще й світяться вночі!

І смугаста шубка гарна:
Смуги темні й золоті....

Плаче Мурочка маленька -
Страшно вийти за поріг:
Цілу нічку та зраненька
Сипле й сипле білий сніг.

Двір в заметах аж по вуха,
Злі морози та вітри,
Розгулялась завірюха,
Радість лиш у дітвори.

Втішна дітям та сніжниця -
Для розваги в самий

Ой, великі ж кавуни!
Отакеннії вони!
Ми рвемо, рвемо, рвемо,
До машини несемо.

Працювали ми щосили,
Не один із нас спітнів:
Цілу гору наносили
Здоровенних кавунів.

- А тепер сідайте їсти,—
Каже сторож, дід Улас,—
Може сто, а може й

Із гостини по сніжку
Хлопчики вертались,
А товариш запитав:
— Як вам гостювалось?

— Та нічого, все як слід…
Тільки бачиш, друже,
В тому домі хазяї
Просто нехороші -
У прихожій не зняли
З нас вони калоші!
Навіть з наших кожушин
Снігу не

Полюбляє наша кішка
Грати в скелелазів,
По гардинах, наче мишка,
На карніз вилазить.

Тато з кішкою свариться,
Запевняє строго:
"Як ще раз це повториться,
Будеш за порогом!

Житимеш тоді надворі,
Матимеш свободу,
Не позволю в хаті

Ой стрічечка до стрічечки
Мережаю три ніченьки,
Мережаю, вишиваю,
У неділю погуляю.

Ой плахотка-червчаточка,
Дивуйтеся, дівчаточка,
Дивуйтеся, парубки,
Запорозькі козаки.

Ой дивуйтесь, лицяйтеся,
А з іншими вінчайтеся.
Подавані

Наший пес сторожовий,
Нас охороняє.
Як заходить хтось чужий,
Він його лякає.

Ти мій друже заходи,
Проходи мерщій сюди!
Він не лається тому,
Що ти, сподобався йому! :)

весеПри дорозі, при шосе
Там корови ми пасем.
Золотистий місяць жовтень
Стелить листя ясно-жовте,
Вітер хмари вдаль несе
Над полями і шосе.
Низько стеляться дими:
Це печем картоплю ми.
Розгорілась наша ватра.
Біля неї — Оля, Марта,
Лесь,

Твій друг
тобі віддасть усе:
і свій квиток на карусель,
і цвях, і ґудзик, і літак,

та не за щось —
а просто так.

І збільшувальне скельце,
найкраще у дворі,
твій друг
зі щирим серцем
тобі віддасть — бери!

І ти нічого не жалій —...

В житті усім потрібна дружба:
І для розваг, і для журби, й для служби.
Із другом легше в світі жити,
Але й дружити треба вміти.

Слід другові допомагати,
В пригоді завжди захищати,
Слід жарти друга розуміти
Й самому жартувати вміти.

Коли ж якесь

У розквіті літа - погідлива днина,
Спокійне подвір'я і диво-хатина.
Подвір'я у квітах, чистеньке-чистеньке
І жителі дружні, спокійні, миленькі.

І все було б добре, були б всі щасливі,
Та сварку вчинили дві ґави сварливі.
На дах, на хатину, здійнялися двоє
І

Снігобуд! Снігобуд!
Наробили ми споруд
Носить сніг дітвора —
У дворі росте гора.

З снігу робимо цеглини,
Кладемо високі стіни.
Ти замерз? Ану ходім
Будувати сніжний дім!

Я маленьке тигренятко,
Схожий я на кошенятко,
Миле й лагідне дитятко,
Тигра хижого малятко.

Звірі й люди нас з батьками
Називають хижаками!
Всі бояться, всі втікають-
Зовсім нам не довіряють.

Я не спорю - татко й мама
Можуть зватись хижаками

Славкові, що з квартири сорок,
велосипед купили вчора.
Він зразу
в двір його потяг,

прудкого та дзвінкого,
все хизувався ним,
та нас
не підпускав до нього.

Просила Іра:
— Славчик, дай
проїду до паркану! —
А він Ірині:
— Не

Познайомтесь: хлопчик Ох,
Охає за десятьох!
Ранок стеле світлу путь,
Школярі до школи йдуть.

Тільки Ох прилип до ліжка:

- Ох! Полежу ще хоч трішки

Для Максима, Юри, Клави -
Для усіх урок цікавий.
Ох зіває в кулачок:

- Ох! Як довго йде

У панцирі міцному
Старенька черепаха
Брела сумна додому:
"Невдаха я, невдаха.

Уміти б йти швиденько,
Побігти, наче вітер,
Від щастя височенько
Підстрибнути, злетіти."

Зустріла на стежині
Старенька раптом друга,
Яскравий, жовто-синій...

Закінчилися уроки,
гайда зараз де-небудь,
поки батько прийде, поки
сині сутінки впадуть...

Може, в парк на каруселі?
В сад сусідський через тин?..
Всюди друзі є веселі,—
вдома сум, коли один...

Ось і хлопці, ось і м'ячик!
Дожену я їх

Похвалилася Яринка:
— Є у мене вже ялинка!
Ще нема ні в кого, знаю,—
з вас усіх я перша маю!..

Ще й таку, що навіть мати
ледь внесла її до хати...
— Ти, Яринко, не хвалися,—
обізвалася Орися.—
Новий рік і нам не будень!
В кожного ялинка буде!...

Похвалилася Яринка:
— Є у мене вже ялинка!
Ще нема ні в кого, знаю,—
з вас усіх я перша маю!..

Ще й таку, що навіть мати
ледь внесла її до хати...
— Ти, Яринко, не хвалися,—
обізвалася Орися.—
Новий рік і нам не будень!
В кожного ялинка буде!...