Коли вчиться дитятко ходити
На слабеньких ще ніжках своїх,
Йому буде незвично боліти
Від прогулянок перших отих...
І не раз упаде на коліна...
І заплаче до мами не раз...
Не збагне у серденьку причини,
Чом не може матуся весь час
На руках його теплих носити...
І чому наглядає за тим,
Як він вчиться невміло ходити
Із сльозами і болем своїм...
Так і ми споглядаємо в небо,
Вкотре впавши коліньми на шлях...
Тихо плачемо:"Боже не треба,
Пронеси нас життям на руках..."
Не зміцніють дитяткові ніжки,
Поки всоте не встане з колін...
Ми ідемо і плачемо пішки
І не в змозі збагнути причин...
А Господь ,немов матір дитину,
Огортає турботою нас...
Заліковує биті коліна...
Ми збагнемо, ще просто не час...
Ми ще діти, від того і сльози,
Хвилювання, зневіра і страх......
Дай нам мудрості вирости, Боже
Дай нам сили здолати свій шлях...
