Літало над світом мале янголя,
Дивилося з неба на те, як безмежно
Стелилась під сонцем прекрасна земля
І в крихітнім серці ставало бентежно!
Тихенько спустилось туманом з небес,
Щоб зблизька побачити Боже творіння
-Людину! Найбільше з можливих чудес!
Було йому важко спинити тремтіння
Незримого серця...Хотілось давно
Самому дізнатись земні таємниці
І врешті відкрити безмежне панно
-Незвіданий світ! Невичерпну скарбницю...
І раптом почуло уперше думки...
Це поряд проходили люди... Серденько
Забилося швидше... Торкнулось руки
Одної панянки...У неї маленьке
Дитятко дрімало в старому візку...
Із виду не мала великих достатків...
А далі з'явилась на тому ж шляху
Вже інша панянка- красива і статна...
У норковій шубі, на шиї- кольє,
розкішне волосся, високі підбори...
Почув тоді думку:" У неї все є!
А я навіть з'їздить не можу на море...
А що вже казати про нове вбрання?
Усе на дитину... І чим заслужила
Вона таке щастя у Бога? А я,
Чи гірша за неї? Чи я не просила?
Яка ж я нещасна! За що мені це?
Щоденна рутина, постійна утома...
Скривилось думками жіноче лице...
Мале янголятко злякалось на тому
І ручку прибрало...А потім в думках
Торкнулось до другої статної пані...
Почуло від неї:"Стомилась аж страх...
Яка мені радість у цьому убранні?
Так тиснуть підбори і сукня тісна!
Як сильно б хотіла, неначе та жінка,
З дитятком гуляти... Напевно вона,
Безмежно щаслива...Свою половинку
Не можу знайти я... Нещасніша всіх...
І чим завинила лишень перед Богом?
І чим вона краща?" Холодні, мов сніг,
Лежали на серці образи й тривоги...
Із болем лишило жінок янголя...
"Так дивно, що жодна із них не сказала
Спасибі до Бога... Прекрасна земля
Потроху сіріша для нього ставала...
А далі побачило хлопця, який
Кудись поспішав і за ним полетіло...
Помітило з болем- він також сумний...
Торкнулось руки і думки зажевріли:
"Ненавиджу! Знову навчання нудне...
До того ще, певно, на пару спізнюся...
Чому не збудили завчасно мене?
Коли вже нарешті в цім Вузі довчуся?
Ще сесія близько, а в мене ще досі
Не здана робота...Он хлопець стоїть,
Напевно, щасливий...Ці дреди в волоссі...
Тату таке класне...Так мріяв набить!
Але в інституті з таким не приймають...
А в нього- свобода, прекрасне життя!
Що хоче, те робить... Батьків не питає...
Щодня незабутні нові відчуття..."
Мале янголятко умить повернулось
До іншого хлопця, хотіло в душі
Почути подяку хоч зараз ...Торкнулось
Тихенько до хлопця, розслухало:" Всі
У світі цім мають щось гарне, крім мене...
За що мені кара така у житті?
Бажання плекаю в душі нездійсненне:
Зажити, як люди, не тут у смітті...
Якби народився в заможній родині,
То зараз, як хлопець отой, би спішив
навчатись студентом щасливим, а нині
Не маю нічого... За що обділив
Так Бог мене сильно? Який я нещасний!"
Гірке нарікання, мов камінь важкий,
Весь світ неймовірний, безмежно прекрасний
Для нього закрив...І зробився сліпий...
Як інші...Ще довго над світом літало
І чуло образи і темні думки...
За те, про що інші в молитвах прохали...
А ті, що прохали- вони навпаки
Дари свої Божі безмежно прекрасні
Із брудом зневаги кидали в сміття...
Ходили по світу незмінно нещасні...
В ту мить, коли поряд буяло життя...
Таке неймовірне! Без винятку кожен
Мав безліч причин прославляти Творця!
Та з каменем в серці вже був не спроможен...
холодні і черстві нещасні серця...
Але янголятко не втратило віру,
Воно відчувало, що є на землі
Серденька щасливі!!! Хоч втомлені крила
Боліли на спині і ніжки малі
Стомились ходити, воно не спинялось!
Незвідана мрія палала в душі!
Почути подяку...В надії торкалось...
Давайте, я прошу, збагнемо усі,
Наскільки важливо навчитись вбачати
Не тільки бажання...Господні дари!!!
Все те, що ми маєм! Дива помічати
І славити Бога щомиті! Згори
Він дивиться тепло з любов'ю і хоче
Почути хоч слово, хоч думку одну...
"Спасибі безмежне, мій люблячий Отче!"
Нам варто розплющити очі від сну!
Не треба казати:" Я хочу!" невпинно,
Чи заздрити інших незнаним життям...
Давайте ми схилим в молитві коліна
І Бога прославим своїм каяттям!
Нехай янголя, яке вас доторкнеться,
Почує лиш радісне, тепле, ясне...
І врешті щасливо до Неба всміхнеться!
Не треба багато, хоч слово одне...
Повірте, те слово насправді всесильне!
Бо щастя- це вибір ! Це- вміння знайти
Причину для слави...Це- наше спасіння!
Нам конче потрібно духовно зрости!
Давайте в бажанні сказати:" Я хочу!"
Ми будем спинятись і нести хвалу
І зміни почнуться і темрява ночі
Відступить від серця! Ніякому злу,
Ніяким проблемам, спокусам ніяким,
Не вдасться здолати щасливих людей!
А щастя- в подяці!!! Сердечна подяка,
Що світлом палає із наших грудей
Всю темінь спроможна здолати собою!
Уміння радіти щоденним дивам
-Це наша всесильна невидима зброя,
Від Бога так щедро дарована нам...
Мале янголятко над світом літає
В надії торкається тихо до нас....
Це крихітне серце так сильно шукає
Того, хто щасливий... Можливо, до вас
Воно доторкнеться і зникне тривога!
Почує подяку в безмежній красі!
І вмить вам залишить дарунок від Бога
-Незвідану радість і спокій душі!