Літало над світом мале янголя,
Дивилося з неба на те, як безмежно
Стелилась під сонцем прекрасна земля
І в крихітнім серці ставало бентежно!

Тихенько спустилось туманом з небес,
Щоб зблизька побачити Боже творіння
-Людину! Найбільше з можливих чудес!
Було йому важко спинити тремтіння

Незримого серця...Хотілось давно
Самому дізнатись земні таємниці
І врешті відкрити безмежне панно
-Незвіданий світ! Невичерпну скарбницю...

І раптом почуло уперше думки...
Це поряд проходили люди... Серденько
Забилося швидше... Торкнулось руки
Одної панянки...У неї маленьке

Дитятко дрімало в старому візку...
Із виду не мала великих достатків...
А далі з'явилась на тому ж шляху
Вже інша панянка- красива і статна...

У норковій шубі, на шиї- кольє,
розкішне волосся, високі підбори...
Почув тоді думку:" У неї все є!
А я навіть з'їздить не можу на море...

А що вже казати про нове вбрання?
Усе на дитину... І чим заслужила
Вона таке щастя у Бога? А я,
Чи гірша за неї? Чи я не просила?

Яка ж я нещасна! За що мені це?
Щоденна рутина, постійна утома...
Скривилось думками жіноче лице...
Мале янголятко злякалось на тому

І ручку прибрало...А потім в думках
Торкнулось до другої статної пані...
Почуло від неї:"Стомилась аж страх...
Яка мені радість у цьому убранні?

Так тиснуть підбори і сукня тісна!
Як сильно б хотіла, неначе та жінка,
З дитятком гуляти... Напевно вона,
Безмежно щаслива...Свою половинку

Не можу знайти я... Нещасніша всіх...
І чим завинила лишень перед Богом?
І чим вона краща?" Холодні, мов сніг,
Лежали на серці образи й тривоги...

Із болем лишило жінок янголя...
"Так дивно, що жодна із них не сказала
Спасибі до Бога... Прекрасна земля
Потроху сіріша для нього ставала...

А далі побачило хлопця, який
Кудись поспішав і за ним полетіло...
Помітило з болем- він також сумний...
Торкнулось руки і думки зажевріли:

"Ненавиджу! Знову навчання нудне...
До того ще, певно, на пару спізнюся...
Чому не збудили завчасно мене?
Коли вже нарешті в цім Вузі довчуся?

Ще сесія близько, а в мене ще досі
Не здана робота...Он хлопець стоїть,
Напевно, щасливий...Ці дреди в волоссі...
Тату таке класне...Так мріяв набить!

Але в інституті з таким не приймають...
А в нього- свобода, прекрасне життя!
Що хоче, те робить... Батьків не питає...
Щодня незабутні нові відчуття..."

Мале янголятко умить повернулось
До іншого хлопця, хотіло в душі
Почути подяку хоч зараз ...Торкнулось
Тихенько до хлопця, розслухало:" Всі

У світі цім мають щось гарне, крім мене...
За що мені кара така у житті?
Бажання плекаю в душі нездійсненне:
Зажити, як люди, не тут у смітті...

Якби народився в заможній родині,
То зараз, як хлопець отой, би спішив
навчатись студентом щасливим, а нині
Не маю нічого... За що обділив

Так Бог мене сильно? Який я нещасний!"
Гірке нарікання, мов камінь важкий,
Весь світ неймовірний, безмежно прекрасний
Для нього закрив...І зробився сліпий...

Як інші...Ще довго над світом літало
І чуло образи і темні думки...
За те, про що інші в молитвах прохали...
А ті, що прохали- вони навпаки

Дари свої Божі безмежно прекрасні
Із брудом зневаги кидали в сміття...
Ходили по світу незмінно нещасні...
В ту мить, коли поряд буяло життя...

Таке неймовірне! Без винятку кожен
Мав безліч причин прославляти Творця!
Та з каменем в серці вже був не спроможен...
холодні і черстві нещасні серця...

Але янголятко не втратило віру,
Воно відчувало, що є на землі
Серденька щасливі!!! Хоч втомлені крила
Боліли на спині і ніжки малі

Стомились ходити, воно не спинялось!
Незвідана мрія палала в душі!
Почути подяку...В надії торкалось...
Давайте, я прошу, збагнемо усі,

Наскільки важливо навчитись вбачати
Не тільки бажання...Господні дари!!!
Все те, що ми маєм! Дива помічати
І славити Бога щомиті! Згори

Він дивиться тепло з любов'ю і хоче
Почути хоч слово, хоч думку одну...
"Спасибі безмежне, мій люблячий Отче!"
Нам варто розплющити очі від сну!

Не треба казати:" Я хочу!" невпинно,
Чи заздрити інших незнаним життям...
Давайте ми схилим в молитві коліна
І Бога прославим своїм каяттям!

Нехай янголя, яке вас доторкнеться,
Почує лиш радісне, тепле, ясне...
І врешті щасливо до Неба всміхнеться!
Не треба багато, хоч слово одне...
Повірте, те слово насправді всесильне!

Бо щастя- це вибір ! Це- вміння знайти
Причину для слави...Це- наше спасіння!
Нам конче потрібно духовно зрости!
Давайте в бажанні сказати:" Я хочу!"

Ми будем спинятись і нести хвалу
І зміни почнуться і темрява ночі
Відступить від серця! Ніякому злу,
Ніяким проблемам, спокусам ніяким,

Не вдасться здолати щасливих людей!
А щастя- в подяці!!! Сердечна подяка,
Що світлом палає із наших грудей
Всю темінь спроможна здолати собою!

Уміння радіти щоденним дивам
-Це наша всесильна невидима зброя,
Від Бога так щедро дарована нам...
Мале янголятко над світом літає

В надії торкається тихо до нас....
Це крихітне серце так сильно шукає
Того, хто щасливий... Можливо, до вас
Воно доторкнеться і зникне тривога!

Почує подяку в безмежній красі!
І вмить вам залишить дарунок від Бога
-Незвідану радість і спокій душі!

Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Нові вірші на сайті

  • Краса пригод Софія Негода 18.03.2024

    І квітне ліс зі мною дивний... Цвіте життя в духмяні трави. І очі світяться барвінком Малюючи, мене всім...

    Детальніше...

  • До останнього подиху Дівчина в червоному платті 26.02.2024

    Коли ти серед ночі Почуєш голос мій Не бійся, не тікай  Це я в останню мить прийшла Сказати як...

    Детальніше...

  • Надія Tima9144- 05.01.2024

    Моя туга, мої ви печалі, Покиньте мене хоч на мить, Подай мені, доля, надію Як Всесвіт мій знов...

    Детальніше...