Ой, великі ж кавуни!
Отакеннії вони!
Ми рвемо, рвемо, рвемо,
До машини несемо.
Працювали ми щосили,
Не один із нас спітнів:
Цілу гору наносили
Здоровенних кавунів.
- А тепер сідайте їсти,—
Каже сторож, дід Улас,—
Може сто, а може й двісті
Поназносив кожен з вас!
На баштані сидимо,
Кавуни їмо, їмо...
А вони ж такі смачні!
Будем їсти ще чи ні?..
