Далеко в незнаній країні,
Десь там, де у світу кінець
Відкрилась в маленькій хатині
Майстерня розбитих сердець...
В ній майстер із срібним волоссям,
Забувши про сон, працював...
Весь час з вікон світло лилося,
Здавалось,ніколи не спав...
Приймав він серця тяжко хворі
В яких ледь жевріло життя..
Серця напівмертві і кволі,
Серця після чвар й побиття...
Він жодного разу нікому
Відмову від серця не дав...
Забувши про старість і втому,
Дбайливо серця лікував...
Та часом в майстерні траплялись
Вже згаслі,померлі серця...
Вони на шматки розривались
В жахливому танці мерця...
Та майстер в молитві до Бога
Серденько з грудей діставав,
Відламував скельця від нього
І в мертві серденька вкладав...
Ось так він себе по частинах
Вкладав у розбиті серця...
Вогонь на холодних вуглинахv
Розпалював з волі Творця...
Та якось настала та днина,
Коли він серденько дістав
Й побачив- лишилась краплина,
Піщинка від того що мав...
А поряд серденько лежало,
Яке так хотів врятувать...
Воно ще ледь видно палало
І так не хотіло згасать...
І майстер, ледь чутно зітхнувши,
Останню піщинку з грудей,
Про страх перед смертю забувши,
Віддав на рятунок людей...
І ліг вже до смерті готовий
Та раптом відчув, що живий...
А в грудях тріпоче щось нове,
Солодке ,мов присмак надій...
Він спершу не міг зрозуміти
Та потім душею відчув...
У ньому продовжують жити
Всі ті ,в кого серце вдихнув...
Він думав ,що зможе роздати
Себе в якусь мить до кінця...
Та зараз відчув, як багато
Лишили у ньому серця...
Далеко в незнаній країні,
Десь там, де у світу кінець..
Палали житям у людині
Врятованих сотні сердець...
