Дерева наче пролітали...
Він швидко гнав велосипед ...
Образа серце обпікала...
Бездумно з гнівом мчав вперед...
Йому тринадцять- вік бунтарства...
Період впевнених думок,
Що все життя- складне митарство,
Де контролюють кожен крок...
Це вік, де прагнення до волі
Туманить теплі почуття
До найрідніших.. Стільки болю
Бува приносить у життя
Цей перехід з років дитячих...
Він їхав швидко уперед
І на дорозі не побачив
Мале хлоп'я... Велосипед
Загальмував занадто пізно...
Малого хлопця зачепив...
Пробила паніка наскрізно
Одразу серце... Зупинив
Велосипед і якомога
Скоріш до хлопчика підбіг...
У серці билася тривога
Та, Слава Богу, хлопчик зміг
На ноги звестися швиденько...
Упав удало на пісок...
Лишень подряпина маленька,
Немов схопив на руки Бог!
Юнак аж видохнув зі страху,
Відчув полегшення в ту мить...
Та тут почав хлопчина плакать
Так гірко-гірко..."Щось болить?"
-Спитав юнак, сховавши очі...
"Ні, не забився зовсім я...
Але...Я встигнути так хочу...
Але картиночка моя
Тепер упала у калюжу...
І фарби змилися... Дивись...
А я хотів матусі дуже
Її принести..."
"Не журись!"
-Сказав юнак..."Лишень малюнок!
Ще зробиш тисячу таких...
Ну не сьогодні подарунок
Для мами зробиш, як хотів...
Нічого, завтра подаруєш!
Чи треба плакать через це?
Ще вдвічі кращий намалюєш!"
Враз побілішало лице
Малого хлопчика, промовив:
"Не маю завтра...Ще зрання
В лікарні вслухав випадково
Розмову лікаря...Моя
Із ним бабуся розмовляла
І він сказав:" Останній день..."...
У мене часу зовсім мало...
Пів дня зосталося лишень!
Я вже дорослий, я все знаю
Матуся йде на Небеса...
Колись зустрінемось у Раю,
Там, де нев'януча краса...
Матуся- янгол в світі цьому!
А зараз час, коли Творець
Її чекає вже удома...
Для неї смерть- це не кінець!
Я обіцяв матусі бути
Таким же сильним, як вона!
Коли судилося почути
Слова від лікаря- спина
Моя зробилася волога...
Та зміг я сльози утримать!
Спішив скоріше якомога
Картину їй намалювать!
Аби взяла її на небо...
Але не встигну... Так спішив..."
"Прошу не плач...Прошу не треба..."
-Юнак крізь сльози шепотів...
Пекуче щире розкаяння
Забилось болем у душі...
Згадав слова свої останні
В ту мить до матері і всі
Свої образливі погрози
Піти із дому назавжди...
А цей хлопчина не спроможен
Останній мамі принести
Малюнок... Стільки в нім любові
І стільки ніжного тепла...
І стільки ласки в кожнім слові...
Лиш уявив, яка б була
Щаслива рідна його мати,
Якби до неї те тепло
Він став би щире проявляти...
Згадав усе, що відбуло...
Згадав турботу неймовірну
І ночі мамині без сна,
Її любов- таку безмірну
І те, як з розпачем вона
В сльозах молилася безсило,
Коли він з дому утікав...
І як пробачення просила,
Хоча завжди був винен сам...
А в цей хлопчина геть маленький
Віддав би впевнено життя,
Щоб билось мамине серденько
Хоч трішки довше... Каяття
Було безмірним! Перші сльози
Такі дорослі у житті...
Молився в серці:" Прошу, Боже,
Пробач слова жахливі ті...
І бережи матусю, прошу!
Я скоро виправлю усе...
Та першим ділом допоможу
Хлопчині! Вірю, віднесе
Малюнок вчасно!" Мовив швидко:
"Ходім скоріше в магазин!
Потрібно торт іще купити,
А ще- бананів, апельсин...
Усе, що любить твоя ненька!
Я гроші довго відкладав..."
Забився сором у серденьку...
(На власну втечу він збирав)
"Й на квіти вистачить, можливо...
А далі- швидко підвезу
Тебе в лікарню...Справжнє диво
Для мами зробиш, я кажу!
Тобі я чесно обіцяю,
Ми все устигнемо разом!
Господь, я вірю, зачекає
І тільки потім вже крилом
Своїм могутнім твою маму
Візьме у Рай на Небеса...
Там, де немає ані грама
Чогось поганого...Краса!
Лише краса і щастя щире!
І там чекатиме тебе...
Прекрасним сонячним світилом
Осяє небо голубе!
І залишиться із тобою
Назавжди в серденьку твоїм
Своєю ніжною любов'ю!
Давай скоріше поспішим!"
Щасливим променем з'явилась
В хлопчини посмішка ясна...
Надія в серденьку забилась...
"Я вірю! Вірю, що вона
Нас дочекається!"..." Матусю...
-Тихенько щиро проказав:
До тебе швидко я домчуся!"
Юнак також не промовчав...
Сказав ледь чутно:"Прошу, ненька,
Пробач за сльози на очах...
Зміню усе, моя рідненька..."
Образа вранішня на страх
Ураз змінилася...Не вічна...
Не вічна матінка- збагнув!
Любов її до болю звичну
Таку Всесильну осягнув...
В той день уперше він так швидко
Додому їхав...Поспішав
Скоріш до ненькі! Свіжі квіти,
Які в дорозі назбирав,
Були прив'язані до рами...
Молився в серці глибині:
"Спасибі, Господи, за маму!
За те, що дав в житті мені
Урок Безцінний! Любий Боже,
Я обіцяю, що змінюсь...
З її очей сльозинку кожну
Зітру...Мій Господи, молюсь,
Аби ніколи не забути,
Яке крихке людське життя...
І що могло б її не бути..."
Велике серця каяття,
Мов птаха, билося об груди...
**
Я вас прошу, цінуйте час,
Коли є поряд рідні люди!
Не знає жоден поміж нас,
Чи завтра зможе обійняти
Своїх коханих та близьких...
Нам так важливо цінувати
І часом гордощів своїх
Зректися в серці задля того,
Щоб лилось щастя з їх очей!
Нема цінішого нічого,
Ніж радість рідних нам людей!
І жодні сварки, чи образи
Не гідні болю їх сердець...
Ніхто не знає скільки часу
Відвів для кожного Творець..
