Людські життя,немов дзеркала...
В них відображення людей...
І я не раз це помічала,
Коли дивилась на дітей...
Вони всміхаються до світу,
А світ всміхається до них!
Радіють щиро першим квітам
І цвітуть квіти в них самих!
Я часто бачила мрійливих...
Їх погляд віри в небеса...
І в їх життя ,неначе, диво
Щодня приходять чудеса...
Я легко в натовпі знаходжу
Щасливих серцем серед тих,
Що йдуть похмурі і ворожі
І бачать скрізь себе самих...
Я зустрічала вкрай ревнивих
І їх підозру до усіх...
А також вічно нещасливих.
Від їх осель не чувся сміх...
І також хворих зустрічала,
Які тримались за життя...
І в них ясніш життя палало
Ніж в тих,хто з тінню каяття
Живими дивляться й не бачать...
І світ навколо них-пітьма...
Бо люди лиш до того зрячі
Що є у інших,а дарма...
Насправді світ,що в серці маєм
Це наше дзеркало в життя!
І часто в душу укладаєм
Ми заздрість,гордість і сміття...
А потім важко зрозуміти,
Що вся причина в нас самих!
Якщо посадиш в серці квіти,
То все навколо буде в них!
А як чорнил одну краплину
У воду для прання наллєш,
То стане чорна вся тканина
І дочиста не відпереш...
Допоки не зіллєш ту воду
І не позбудешся чорнил...
Не стане тепло в діжці з льодом,
Допоки лід не розтопив...
Людські життя ,немов дзеркала...
Можливо світ змінитись б зміг...
Якби частіше заглядали
Не вдаль,а вглиб в себе самих...
