Вони усі її любили...
Точніш-казали так усі...
Вона ж у Господа просила
В молитвах трепетних душі,
Щоб допоміг того обрати,
Хто любить істинно іі!
Було так складно розпізнати
Їх справжні наміри... Свої
Зізнання з легкістю казали
Красиво влесливо усі...
Але чи справді відчували
Кохання вогники в душі?
І ось наснилося під ранок
Господня відповідь в думках:
«Аби ніхто тебе не ранив,
Зрубавши крила на плечах,
Повинна кожному сказати,
Що захворіла дуже ти
І треба довго лікуватись...
Належить разом вам пройти
Нелегкий шлях, допоки знову,
Здолавши трудності усі,
Не будеш повністю здорова!»
Вона прокинулась...В душі
Лишився сон її горіти...
В той день зустрілася з всіма...
Усі приносили їй квіти,
Казали лестощі... Дарма...
Здавалось, кожен дуже щирий
Та перевірила вона
Сказала: «Сильно захворіла...»
І вмить лишилася одна...
Усі, хто так її любили,....
Мов розчинилися разом
І ось засмучена сиділа
Вона самотньо за столом
І раптом хтось постукав в двері
Вона здригнулася умить!
То кращий друг прийшов до неї...
«Що в тебе, сонечко, болить?»
- Спитався зразу ще з порога...
Вона всміхнулася в душі
Це справжня відповідь від Бога!
Бо ті закохані усі,
Булт закохані не в неї
А тільки в зовнішність її
І кожен з маскою своєю
Ішов з брехливістю змії...
Усі вони, окрім одного...
Того, хто істинно любив!
Він не кричав про це з порога,
А лиш душею говорив!
«Ми пройдем разом лікування!»
- Промовив з трепетом душі
І вогник щирого кохання
Розвіяв сумніви усі...
Любов не в гарних подарунках
І не в улесливих словах...
Вона в незримих поцілунках
І в щирих трепетних серцях!
Її проблеми не лякають,
Це неймовірне почуття!
Вона все витримає- знаю!
Кохання зцілює життя!
Лиш треба дійсно дочекатись
Кохання щирого свого!
Яке не стане розчинятись...
Усе витримує Любов!
Любов не награна-прекрасна
Незгасна свічечка сердець!
Вона і є тим справжнім щастям,
Яке дарує нам Творець!
