Ляльки красиві, недешеві,
Лежать під лавкою в дворі.
Дитячий плач лунає щемний:
"Ляльки потрібні вже нові!"
Набридли їй старенькі лялі,
Готова вкинути в смітник.
І спроби геть усі невдалі
Спинити той дитячий крик...
Звичайно, що шкода дитину,
Сімейство збіглося на шум,
Вгамовують цілу годину,
Дитя всміхнулось, в мене ж - сум.
Згадалися роки' дитячі,
Єдина лялька, як сестра.
І гратись нею - тільки в хаті!!!
І то, як чемною була...
А у дворі, на щиру втіху,
Ляльки з паперу, чи квіток.
І діставалось " на горіхи",
Від бабці , за отих ляльок,
Що з квіток мальв собі робили,
Таких чарівних - слів нема.
І нас, малих, завжди сварили,
За квіти , знищені дарма.
І з кукурудзи, і з соломи,
З ганчір'я різного ляльки...
Фантазії аж понад норму
Було в дитячі ті роки.
А що про куплену казати...?
Вона, неначе скарб була !
Найперша подруга дитяча,
Здавалось, що вона жива.
І не посміла б я нізащо
Її віддати на смітник.
У руки віддала б хіба що
Комусь із родичів малих.
