Вчора бабця прочитала
Мені казку " Колобок".
Потім ще пообіцяла,
Що спечемо його вдвох.
Було радості безмірно
Від тих слів в моїй душі,
Колобок- це ж неймовірно!
Не звичайні калачі!
Я прокинулась раніше ,
Помагати почала.
Так хотілось, щоб скоріше
Наша казка ожила!
Замісили спершу тісто,
Залишили підійти,
А на серці так двоїсто,
Вірю й ні, що будеш ти...
Колобочку мій казковий,
Оживи вже, оживи!
Настрій маю загадковий,
Так чекаю. Ну коли????
Піднеслося тісто швидко,
Оживав мій колобок,
Бабця вийняла із миски
І скатала у клубок.
Випікався він недовго,
Та хотілося хутчіш.
Що там вийде з тіста того?
На душі все веселіш.
Славний вийшов колобочок,
Випікався на очах,
Вже не м'ячик, не клубочок,
Вже рум'яний, як в казках.
Бабця дуже обережно
З печі вийняла його.
Вдячна я була безмежно
Їй за колобка свого.
Охолонув колобочок
Каже бабця: "Бери, ріж!
На ножа ось, як захочеш,
Поділи його і з'їж!"
Я завмерла, аж вніміла...
Що я чую за слова?
Я нізащо би не з'їла,
Як лисиця, колобка.
Берегтиму друга вірно
Хай собі у нас живе.
Затишно тут і надійно,
І лисичка не знайде!
