Я думаю, кохання - це не квіти...
Не місячні прогулянки вночі...
Кохання - це дивитися, як діти
Дрімають в нього тихо на плечі...
Кохання не в красивих подарунках
І навіть не в закоханих словах...
Не в пристрасних солодких поцілунках,
А в сяючих, турботливих очах...
Кохання у горнятку з теплим чаєм,
У витримці і вмінні промовчать...
У тому, що так рідко помічаєм
І часто забуваємо сказать...
Любов не у стрункому її стані,
А в променях на кутиках очей...
Кохання це не те, що на екрані,
А глибоко у душах двох людей...
Любов у суперечках і прощенні,
У помилках і вмінні пробачать...
Кохання це не мить одна натхнення,
Це вічність, що навчає нас чекать...
Чекати,поки станемо мудріші,
Бо молодість з роками промайне...
Та лишиться у серці значно більше...
Турботливе, сімейне, мовчазне...
Кохання в сивині на срібних скронях,
У зморшках і у тихій хрипоті...
В турботливих натружених долонях,
Незмінно найтепліших у житті...
Кохання у розмовах аж до ранку,
А часто у мовчанні в унісон...
У наглухо зачинених фіранках,
Щоб вітер не бентежив її сон...
У шапці,у пігулках і бульоні...
В хворобах у проблемах і сльозах...
Буває, в підвищеному тоні...
Та завжди в закоханих очах!
Я знаю, кохання - це не квіти,
Не довгі зізнання у вірші...
Це сила назавжди оселити
Краплинку в собі його душі...
І навіть, як час втече рікою...
І старість постукає у дім...
Не зможе надихатись тобою,
А ти не зможеш знудитися ним...
І буде щоранку милуватись
Тим сріблом, що в скроні упаде...
Так легко в любові помилятись
Та знайте, що ваше вас знайде...
Ви тільки зумійте дочекатись,
Встояти в спокусах і брехні...
І серцем насправді закохатись,
Мов квітка у сонце навесні...
