Проміння, мов рідні долоні,
Весь світ огортали теплом...
Із татом малесенька доня
Гуляли у парку разом...
Над ними клубилися хмари
Так схожі на ніжний зефір...
І вітер, неначе примара,
До квітів казки шепотів...
Навколо буяли рослини...
Їх теплий п'янкий аромат
В повітрі прозорому линув
Солодкий, немов мармелад!
І доня тим всім милувалась
Із захватом щирим в душі:
Раділа, стрибала, сміялась,
Втопаючи в буйній красі!
І так їй хотілось те світло,
Ту радість, і щастя і сміх
Із татом своїм розділити...
Та тільки холодні, мов сніг,
У нього лишалися очі...
Здавалось, не бачив всього...
На кожне прохання "Не хочу!"
-Казав, не ховавши свого
Від дончиних слів дратування...
У власних гнітючих думках,
В тенетах міцних хвилювання
Він мовчки продовжував шлях...
"Ну, татку, будь ласка дивися!"
-Усе не здавалось дівча...
"Я прошу, татусю, не злися...
Кульбабка- неначе курча!
Поглянь, а у небі- пірїнка!
Татусю, підем на ставок?"
-Казала усе без зупинку...
А він у полоні думок
Не слухав...Та раптом спинився,
Уже увірвався терпець!
До доні малої схилився
В бажанні покласти кінець
Її нескінченим розмовам
Наївно-дитячим..."Прошу...
-До неї нервово промовив:
Не маю для цього часу!
Ти зовсім маленька, не знаєш
Проблем ще дорослих, тому
Так просто усе ще сприймаєш...
Радієш незмінно всьому...
А в мене- вже інші турботи...
Як можу радіти чомусь,
Як завтра по плану робота?
У серці за інше боюсь...
За те- чи достатньо хороші
Написані звіти мої...
Чи вистачить залишку грошей...
Як мав би я роки твої,
То пригав би, певно, так само
Та нині постійні думки;
"Що може відбутися з нами?
Як завтра усе навпаки
Обернеться? Раптом не вийде
Зробити усе до пуття?
А може іще яка прийде
Проблема до мене в життя?"
Коли ти дорослий ніколи
Не можеш із точністю знать,
Що буде все добре...Із болем
Повинен усе планувать...
Та часто іде не за планом,
Руйнуються задуми всі...
Тож спокій- солодка омана...
Як можу радіти в душі,
Коли я не знаю, чи вдасться
Колись заробити на дім?
Чи матиму завтра я щастя?
А раптом..." Спинився на тім,
Бо доня його перебила:
"Татусю рідненький, прости
Не дуже тебе зрозуміла...
Бо кажеш- хвилюєшся ти
За те, що далеко чекає...
Та я ж не на завтра прошу!
Ми ж нині у парку гуляєм!
До завтра ще купа часу...
Ти кажеш про гроші, проблеми
Та нині з тобою разом
В цю мить ми спокійно ідемо,
Зігріті весняним теплом...
Ти кажеш- не можеш радіти
Тому, що боїшся за все...
Та нині- навколо лиш квіти...
А завтра вже що принесе,
Не знаю...Хіба це важливо?
Дізнаємось завтра... Татусь,
Я ж нині тебе попросила,
Я ж нині стрибаю й сміюсь!
Навіщо дивитись далеко?
Всерівно потрібне прийде...
А той білокрилий лелека
Із виду уже пропаде...
І жовті кульбаби курчата,
Можливо, не будуть цвісти...
Я ж нині прошу тебе, тату,
А кажеш про місяці ти....
Про те, чого може й не бути,
А навіть, як буде те "щось",
Потрібно спішити відчути,
Допоки "ось те" відбулось,
Тим паче, як можна побільше!
Набратися встигнуть чудес!
Радіти спішити скоріше!
Торкнутись душею небес!"
Він слухав в німому мовчанні
Наївні дитячі слова...
А в серці, немов на екрані,
Картинка життя ожива...
Усе, що позаду лишилось...
Утрачена радість в думках...
Хоч більшість страхів не здійснилась
Та рани залишились...Страх...
Це страх їх залишив рубцями
Боліти у самій душі....
"Що завтра відбудеться з нами?
Я ж нині в безмежній красі!
Міркую про те, що не знаю...
Можливо, дитина- вона...
Та я її мудрості маю
Навчатись..." Солодка весна
Теплом розливалась навколо...
Гуляли по парку разом...
Вдихали повітря прозоре
Бід Божим незримим крилом...
Він досі не мав розуміння
Про власне майбутнє буття
Та в серці глибоке прозріння
Змінило в корінні життя!
***
Як часто примарні проблеми
Виснажують душі людей...
У страхах за завтра живемо...
Давайте навчатись в дітей!
Віддавши все в руки Господні,
Всім серцем з подякою жить!
Не завтра...А нині- сьогодні!
Нічого дорожче за мить
Людина насправді не має...
Є зараз! Є нині, цей час!
А завтра- нехай зачекає...
Залежить всеціло від нас,
Чи будем щасливими нині
Радіти щомиті в душі
Подібно наївній дитині,
Безмежній Господній красі!
З довірою щиро молитись,
З подякою в серці за мить...
Нам просто важливо спинитись
Для того, щоб встигнути жить...
