Як глибоко в серце вкрадається горе
І власне безсилля руйнує з глибин,
Знайди в собі сили піднятися в гори,
Повіривши в диво цілющих вершин!
Нехай це здається абсурдом...Можливо..
Ти можеш сміятись із сумом очей...
Я знаю, як важко повірити в диво
У світі, де люди у рабстві речей...
У світі, де звикли вдягатися в маски,
Рубати дерева, щоб звести завод,
Аби виробляти повітря у пляшках,
Щоб потім продати...Так мало чеснот
Залишилось...Знаю, ти дуже втомився...
Повір мені, друже, у затінку гір
Ще вогник надії горіти лишився!
Надії на краще...Під куполом зір,
Долаючи сіре тернисте каміння,
Втираючи воду безсило з чола,
Ти раптом відчуєш- глибоке прозріння...
Здригнешся від світла і чарів тепла...
Лишивши позаду нелегку дорогу,
Розбиті коліна, зневіру і страх,
Ти раптом відчуєш підтримку від Бога,
Який із любов'ю на власних руках
Нестиме тебе до самої вершини!
Відкриються очі до світу чудес!
Безмежжя природи! І крила зі спини
Зростуть, доторкнешся глибоких небес...
У тиші, як зникнуть і спогади міста...
Розтануть в повітрі солодкім на смак...
Ти раптом відчуєш бажання присісти
І слухати тишу...Тримати в руках
Невидимий спокій для ока людського...
Зануритись в плесо живої води...
Дивитись, як тануть за хмарами гори
І як обертають в квітучі сади
Могутнії схили незліченні квіти...
Почути, як вітер читає казки
Деревам сторічним...Як горнуться віти
До нього ласкаво...Як вільні птахи
На крилах розносять п'янку прохолоду!
В безмежжі цих чарів проблеми усі
Розтануть, мов цукор, опущений в воду
І те, що гнітило в глибинах душі,
Усе, що здавалось таким величезним:
Страхи, хвилювання, гнітючі думки
Обернеться пилом, без залишку щезне...
В зрівнянні з могуттю міцної руки
Того, Хто з землі проростив, немов квіти,
Ті гори, що небо лоскочуть чолом!
Прийде розуміння, що ми- Його діти!!!
Того, хто з батьківським безмежним теплом
Щоранку дає нам можливість вставати,
Вдихати повітря і бачити світ!
Невже, коли маєм такого ми Тата,
У серці ще може лишатися гніт?
Тому, хто напоює землю дощами
І сонцем далеким дарує тепло!
І хто проти нас, коли поряд із нами
Творець? Хай як важко в житті б не було,
Згадай небосхил і небесні світила,
Могутнії гори і велич глибин!
Це все не людина для себе створила...
І ти в цьому світі не будеш один
Ніколи! Він поряд у миті вагання,
Безсилля і страху, що близько кінець...
Коли загасає надія остання,
На руки здіймає з Любов'ю Та!
Творець усесильний величного світу
Стоїть за тобою! Немає причин
За щось хвилюватись, схилятись під гнітом...
Нізащо, ніколи не будеш один!
Хай ворог скрегоче у злобі зубами
І ставить капкани тобі на шляхах....
Допоки ми в Ньому, допоки Він з нами,
Ми вистоїм твердо на сильних ногах!
***
Як глибоко в серце вкрадається горе
І власне безсилля руйнує з глибин,
Знайди в собі сили піднятися в гори
Із Богом за руку дістатись вершин!
