Хмаринки в променях купались,
Зігріті сонячним теплом...
В той день з прогулянки вертались
Дві жінки з дітками разом...
І без утоми нарікали
На все на світі без кінця:
На те, як складно нині стало
Простому люду..."Правда ця,
-Казала перша: ріже очі!
У всьому винні ці чини...
З такою владою, як хочем,
Життя ми кращого?! Вони
Зробили зовсім неможливим
У цій країні вже життя!!!
Ось у Європі все красиво...
А в нас, дивись- одне сміття
Лежить навколо...Де ти чула,
Щоб у Парижі у річках
Порожні пляшки, мов акули,
Ось так ось плавали...Це жах!
Чи, подивися- край алеї,
Який обшарпаний паркан!
Увесь обписаний...І двері...
Полізли б очі в Парижан...
Такого точно в них немає...
І медицина інша геть!
А в нас без грошей не приймають...
Усе навколо шкереберть!
А їх крамниці, магазини...
Яка там розкіш! А у нас?!
Усе розкидано в вітринах,
Одні підробки, бруд та фальш..."
Сказала друга:" Цілковито
З тобою згодна- справжній жах!
Країна зморена, розбита...
Візьми, бодай, за приклад шлях,
Яким вертаємось щоденно
З роботи...Чесно зізнаюсь,
Бува нудота йде на мене,
Коли навколо подивлюсь:
Сміття накидане усюди,
Розбиті лавочки стоять...
І як тут жить нормальним людям!?
Цю владу треба розстрілять!"
І за розмовою жбурнула
Сама недопалок умить...
І навіть оком не змигнула...
Всерівно купа вже лежить...
А інша слухала й водночас
В руках несла тяжкий пакет
-Це від студентки її почесть,
Щоб на екзамені білет
Вона підсунула потрібний...
Інакше іспиту не здать...
Та всі ж бо роблять так! І дивно
Самій дарунок не прийнять...
"Країна котиться донизу...
Єдиний вихід-переїзд!
Збирать лишається валізи...
Життя в Європі- чистий лист!
А наша влада хай загнеться
Під цим накиданим сміттям!
Тут вже, як слід не заживеться...
Тож час тікати звідси нам!"
Ось так без спину розмовляли
І нарікали цілий шлях!
А поряд дітки підслухали...
В хлопчини раптом на очах
З'явились сльози...Ледь тримався...
Спитала подружка його:
"Що в тебе сталося?" Вагався...
А потім вимовив:" Того,
Я ледь не плачу,що шкодую
Ту бідну владу...Від батьків
Щодня сварки та крики чую
Про тих невіданих чинів...
І все збагнути не вдається
Мені у серці їх вини...
Ми ж самі смітимо , здається...
Виходять ж винними- вони...
І це сміття, яке усюди,
Невже хтось з влади розкидав...
Країну кривдять самі люди,
Я це не раз вже помічав...
Можливо, влада та й погана
Її не бачив я...Але ж
Їх не було біля паркану...
І на алеях наших теж...
І у лікарнях і у школах
Працюють зовсім не чини
І я не чув їх крик знадвору
Можливо, дійсно, що вони
У чомусь людям завинили..
Але ж у наших все руках...
Вони ж ніколи не ходили
По наших вулицях, стежках...
Хоча не знаю, хто та влада...
Та справді шкода їх... Давай
У нас в дворі і біля саду
Поприбираємо! Нехай
Побачать вперше наші мами,
Який красивий в нас садок...
Не хочу їхати ні грама..."
розмови стихли між жінок...
Усе те слухали в мовчанні...
Слова скінчилися, немов ...
А разом з ними нарікання
На зміну сором їм прийшов...
Чомусь, надалі вже мовчали....
Мабуть, згубилися в думках...
А ,може, також шкодували
Ту бідну владу у серцях ...
