"Дідусю...- онучок малий запитав:
Що людям приносить страждання
Найбільше?" Дідусь йому тихо сказав:
"Без сумнівів, любий- кохання...
Це те почуття,що мов лезо ножа
Вціляє в самісіньке серце...
Від нього страждає не тіло- душа,
Мов рана посипана перцем..."
Онук довго думав, на сльози в очах
У діда старого дивився...
Питання нове на дитячих губах:
"Чому ж ти тоді одружився?"
Дідусь розсміявся і глянув умить
На фото весільне на стінці...
"Є те, що нелегко словам пояснить...
Бабуся твоя...Я цій жінці
Віддав все життя і всі нерви свої!
І сльози і ночі безсоння,
Думки потаємні і мрії мої,
І вчора, і завтра й сьогодні...
І знаєш, онучок, що я зрозумів?
Що є в цьому світі найкращим
З усього, що Бог для людей сотворив
У чому закладено щастя?"
Онучок свій погляд цікавий звернув
У миті німого чекання...
Дідусь розсміявся:" Мій милий, збагнув
-Це знову те ж саме кохання..."
Хлопчина притих, довго думав над тим...
Пригадував дідові очі,
Коли до бабусі всміхається він,
Мов зорі ясні серед ночі...
-Не бійся, онучок, ти все ще збагнеш...
Це прийде незримо з роками...
-І я зрозумію? -Звичайно ,авжеж..
Є те, що не скажеш словами...
