"Знову дощ" - сказала мама,
Прочиняючи вікно.
Тиждень дощик безнастанно
Йде щодня, я й звикла давно.

А матуся засмутилась,
Надокучили дощі.
Мама сонечко любила,
Їй сльота не до душі.

А для мене дощик - диво,
Подружились ми з дощем.
Гумачки беру, щаслива,
Парасольку із плащем...

Та виходжу погуляти
Я до парку залюбки.
Калабаньки рахувати,
Бо ж гумові чобітки.

По найглибших калабанях,
Наче бусол, сміло йду.
Щире в мене здивування -
Як це - смуток від дощу?

Розкажіть, які враження у дитини про цей віршик, чи сподобався він?
Додайте в коментарях чи бажаєте ще віршиків у такому жанрі?

Нові вірші на сайті