"Знову дощ" - сказала мама,
Прочиняючи вікно.
Тиждень дощик безнастанно
Йде щодня, я й звикла давно.
А матуся засмутилась,
Надокучили дощі.
Мама сонечко любила,
Їй сльота не до душі.
А для мене дощик - диво,
Подружились ми з дощем.
Гумачки беру, щаслива,
Парасольку із плащем...
Та виходжу погуляти
Я до парку залюбки.
Калабаньки рахувати,
Бо ж гумові чобітки.
По найглибших калабанях,
Наче бусол, сміло йду.
Щире в мене здивування -
Як це - смуток від дощу?
