Він був суворим й мовчазним
І пригадати я не зможу,
Чи він колись мене хвалив...
І я до нього був ворожим...
Коли на літо приїджав
до них з бабусею додому,
Мене він рідко обіймав,
Лиш поучати міг усьому...
І завжди все перевіряв,
Мов наглядач якийсь в'язниці,
Мене щоденно научав...
А я малим міг тільки злиться!
Мені здавалося весь час,
Що дід не любить геть нікого!
Лише і може, що для нас
Свої казати настанови...
Ніяк тоді не розумів
За, що бабуся так любила
Його безмірно...Він не вмів
Зробити те,чого просила...
Весь час щось нудно бурмочав
І все йому не до вподоби...
Її турбот не помічав...
Вона ж із ніжністю до нього
Завжди сміялася лишень
З його бубніння і повчання...
Із теплотою кожен день
Своє негаснуче кохання
Йому несла і блиск в очах
Її не міг я зрозуміти...
Мов мала крила на плечах,
Могла за двох вона любити...
Я якось в неї запитав,
Коли сміливості набрався,
А чи дідусь її кохав?
Бо він мені тоді здавався
Таким бездушним і черствим...
Вона всміхнулась, пам'ятаю...
Сказала голосом м'яким:
"Ти просто геть його не знаєш...
Ти бачиш те ,що бачать всі:
Обгортку тільки а не душу
Якби ти знав, який в душі...
Давала слово та порушу
Його велику таїну...
Дідусь твій мав нелегку долю...
Пройшов в житті через війну,
Він був в полоні, у неволі...
Він бачив смерть близьких людей,
Жорстокість, зраду і гоніння...
Там всохли сльози із очей...
Але не сталося черствіння
Його душі... Її зберіг!
Лише сховав за грізну маску,
Аби ніхто уже не зміг
Зробити боляче... Будь ласка
Ти не дивись на те, що він
Тобі в обличчя каже рідко
Пестливе слово без причин...
Якби ти знав, як він улітку
Тебе чекає кожен день...
Немов дитина, виглядати
Біжить за двері, як лишень
Почує кроки біля хати...
Нехай не скаже при тобі,
Як сильно любить та сумує...
Тримає ніжність при собі,
Але в молитвах, як не чує
Його ніхто, насамоті
Він Богу серце відкриває...
В своїй сердечній теплоті
За тебе, милий, восхваляє...
Несе подяку він в душі
За все, що змовчано між нами...
Як справжня цінність не в вірші,
А в тому сенсі між рядками,
Так само цінність почуттів
Не у словах пестливо ніжних...
Буває в морі теплих слів
Насправді порожньо наскрізно...
Ти пам'ятаєш, як щодня
Радієш птахам на віконні?
Біжиш дивитися зрання!
А це дідусь на підвіконні
Щоранку, поки ти ще спиш,
Для пташок крихти розсипає...
А лиш почує, як біжиш,
Сховає хліб і наглядає,
Як ти радієш тим птахам,
Які до тебе прилітають...
І тільки видно по очам,
Що тепло ніжністю палають,
Як сильно любить...Часто він
Того сказать бува не в силі..
Така людина та, повір,
Любов виказує на ділі!
І саме ця любов душі
-Любов від серця, у мовчанні
Насправді цінна! І не всім
Щастить пізнать таке кохання...
Я закохалась не в слова,
Не в подарунки, не у квіти,
А в ті невидимі дива,
Які творив він непомітно...
Мені горнятко з молоком,
Яке приносить він дбайливо
Мені щовечір перед сном,
Насправді вдвіче більше диво,
Ніж всі слова...Як мовчазним
Варив він суп коли хворіла...
Чи прибирав зрання весь дім,
Щоб я від праці відпочила...
Колись, як грошей не було,
Пішов на другу він роботу...
Знайшов таємно за селом...
Бо я була б звичайно проти!
А він трудився уночі
І тільки зранку повертався...
Лягав у мене на плечі
І мирно спалим прикидався,
Аби лиш я та дітлахи
Ні в чому бідності не знали..."
А в мене в пам'яті птахи
По мірі того оживали...
Яким щоранку так радів
І потім в серці пригадалось
Іще багато різних див,
Які чомусь не помічались...
Немовби очі хтось відкрив
І я побачив між рядками,
Як мій дідусь мене любив,
Яке тепло було між нами...
Відтоді іншим став мій світ,
Поглянув іншими очима...
Одразу скреснув дідів лід
І я відчув його незриму
Міцну підтримку і любов
І став у нього научатись
Творити диво знов і знов,
Творити диво- і мовчати...
Бо справжні щирі почуття,
Відтоді зміг я осягнути,
Це тихе серденька биття,
Яке можливо лиш відчути...
Його не видно для очей
І серед тиші не почуєш...
Лише, торкнувшись до грудей,
М'яке биття тепла відчуєш...
Давно вже виріс я...В житті
Почув немало про кохання...
Слова приємні та пусті,
Красиві лестощі, зізнання...
Та тільки істину одну
Я зміг в душі закарбувати,
Ту дідусеву таїну...
-Любов- не те, про що кричати
Потрібно голосно усім...
Тепло душі- воно незриме...
І я зростав у серці з тим,
Що справжнє диво- за плечима
Для рідних сильну пару крил
Зуміть теплом подарувати!
Мене ніколи не хвалив...
Дідусь навчив мене кохати!
