В підземці так холодно й брудно
І стіни вже цвіллю взялись,
Так гамірно сиро і людно...
Тут котик малий народивсь...
Пропала кудись його мати,
А холод пройняв до кісток...
Стомився безсило нявчати,
схиливши голівоньку, змовк...
А люди проходили швидко...
Хтось з жалістю погляд кидав,
Комусь було й глянути бридко,
А котик тихенько вмирав...
У всіх свої власні турботи,
Чом крайніми будуть вони?
І совість сховалась гризота
Від того, хто спав у стіни...
"Всього лише кіт, не людина...
Не сила усім помогти...
Всерівно без кішки загине..."
- І швидше спішили пройти
Та раптом маленька дівчина
Спустилась у той перехід...
Маленька - велика Людина
І зразу сповільнила хід...
Думок тих дорослих не мала,
Засіло в душі співчуття...
До котика тихо припала...
У ньому ще б'ється життя!
Присіла вона коло стінки...
Хай дивляться скоса -нехай!
На ручки взяла, мов дитинку...
Сказала:"Прошу не вмирай!"
Сховала під светер до себе,
Попити водички дала...
А котику більше не треба,
Лиш трохи любові й тепла...
Вона його вдома на ліжку
Напоїть смачним молоком,
Промиє поранену ніжку,
Огорне любов'ю й теплом...
Аж поки дорослі не прийдуть,
Не стануть на неї кричать...
Я вірю, що в неї все вийде
І зможе життя врятувать...
А люди проходили й стиха
Казали:" Дурненьке дитя...
Заразу підхопить на лихо!"
А в неї під светром-ЖИТТЯ!
Нехай не людське, а котяче...
На те і людина вона!
І серце доросле дитяче
Зігріє тваринку сповна...
В підземнці так холодно й сиро
І лиш один котик малий
Зігрітий, живий і щасливий...
І світ йому милий й ясний...
********************
Малесенький вчинок не більше,
Чи вартий він того чи ні,
Щоб стати написаним віршем?
Вирішувать вам, не мені...
Додати ще хочу до теми,
Що з цього ми маєм урок:
В дорослих одна є проблема
-В них надто багато думок...
З краплинок складається море,
Із вчинків складаємось ми...
Усі вони рівно вагомі...
Давайте лишатись людьми!
