Коли здається, що навколо
Суцільна темрява лишень...
І це не скінчиться ніколи
І починається твій день,
Немов в покинутій безодні...
Згадай у серденьку одне:
Шляхи незвідані Господні
Ніхто з людей не осягне...
Та Він продумує дбайливо
Найменші крихітки деталь...
З яких і творить справжнє Диво!
Та часто втомлені, на жаль,
Ми так спішимо нарікати
На подарований нам шлях...
А треба- просто зачекати,
Немов ті квіточки в садах!
Вони з'явилися не зразу,
Не впали високо з небес...
Це зайняло чимало часу...
І цей незвіданий процес
Почався Господом в глибинах
В суцільній темряві грунтів...
Маленьку крихітну зернину
З любов'ю й вірою створив
Посеред бруду задля того,
Аби зміцнішати змогла!
Вона ж не відала нічого
І тільки вірою росла!
Лиш довіряючи всеціло,
Що там попереду- тепло
Вона із вірою міцніла!
Могутнє Господа крило
Її незримо обіймало
І захищало від всього...
Вона ж із вірою долала
Всі терни темного свого
Шляху, дарованого Богом...
І ось у темряві рясній,
Коли, здавалося, ні в кого
Не мало б вижити надій,
Жевріють вогники прекрасні!
Найперші промені Небес!
І всі подолані нещастя
В ясному сяяні чудес
Умить зникають у глибинах
Вже нею пройдених грунтів,
Які несли в її стеблину
Насправді сік життєвих сил!
Із тої темряви зростала,
Без неї висохла б вона...
Насправді в труднощах долала
Свій шлях від мертвого зерна
До неймовірного цвітіння!
Які ж незвідані шляхи
Для нас Господнього спасіння...
І хоч не бачимо руки
Його незримої та маєм
Незмінно вірити в душі!
І, як зернинка довіряє,
Так само маємо усі
Ми з вдячним серденькрм долати
Творцем даррний нам шлях!
Лишилось трішечки чекати
Вже зовсім скоро в Небесах
Засяють промені надії!
Лиш треба силою зрости...
Я буду квіткою- я вірю!
Прошу довірся Богу й ти!
