А я люблю простих людей...
Таких, які говорять щиро...
Які сміються до дітей,
Не мріють про розкішну віллу...
Які недоліки свої
Знаходять сили визнавати...
У них всередині бої
Ведуться з темінню завзято...
А я люблю людей простих,
Які уміють пробачати...
Таких, що бачать власний гріх
І вміють вчасно промовчати...
Людей, які живуть життям...
Саме живуть, а не існують...
Їм не потрібен зайвий крам,
Вони кохання не купують...
Людей, які своє плече
Підставлять у скрутну годину...
І не згадають вам про це,
Як час якийсь потому сплине...
Людей, що світяться добром,
Говорять правду просто в очі...
Не зловживають за столом
І помсти кривдникам не хочуть...
Людей, які брудні плітки
За спиною не стануть плести...
Вони не слухають чутки,
Хай хто б хотів про щось донести...
А я люблю людей простих,
Таких, які книжки читають
І виглядають перший сніг
І визнають, чого не знають...
Людей, які цінують мить
І не чекають на суботу...
У них в очах вогонь горить,
А в серці віра та турбота...
А я люблю людей простих,
У чомусь геть не ідеальних ...
Але справжнісіньких-живих!
Не слід сприймати це буквально...
Люблю людей, які лице
Своє за маску не ховають...
Люблю людей-кричу про це!
Кому? Навіщо? Я не знаю...
Я вірю в силу тих людей,
Незримо сховану у них...
Що серцем рветься із грудей
А я люблю людей простих....
І пройде час і змінить світ
До невпізнанності усюди....
Але не зникне вічний слід,
Який залишать світлі люди...
