Було то давно. Обгризав вовк кістки, і одна застрягла у нього в горлі. Вовк страшенно мучився, страждав і напевно вмер би, якби йому на поміч не прийшов лелека.
— У тебе така довга шия і такий довгий ніс,— прохрипів, вовк, побачивши лелеку.— Лиш ти один можеш дістати кістку з мого горла і врятувати мене від погибелі. А потім я віддячу тобі, дам велику нагороду.
Стало лелеці жаль вовка, засунув він свій довгий дзьобик йому в горло і витягнув кістку.
— Яку ж ти тепер винагороду даш мені за мою послугу? — запитав лелека.
А вовк відповів.
— Я дозволив тобі влізти в мою пащеку — це перше. А друге — я дозволив тобі вибратися звідти. Яка ж може бути краща нагорода?
