Автор: Народна казка
Походження: Словакія
Тривалість: 20 хв.

Копав якось один бiдний чоловiк край дороги канаву. I не знаю, як те сталось, тiльки йшов кудись тiєю дорогою сам король та й спитав того чоловiка:
– Скажi-но менi, голубе, а скiльки ти береш у день за свою тяжку працю?
– Ой найяснiший пане, беру я три грошi. Здивувався король i спитав його, як вiн може прожити на три грошi.
– Ой ласкавий пане, якось би воно на них жилося. Та я з тих трьох грошiв один повертаю, другий позичаю, а з третього живу.

Король думав-думав, що воно означає, аж голова йому обертом iшла, та все нiяк не втямить, що воно й до чого. От вiн i признався, що не знає, як йому те розумiти.

– Та що ж, найяснiший пане,- каже бiдний чоловiк,- так воно й є! Годую я старого й немiчного батька, отож йому й повертаю, бо вiн мене годував. Годую i малого сина – йому позичаю, щоб вiн менi повертав, коли постарiю. А на третiй грiш сам мушу жити.

– Ну, добре, коли так,- зрадiв король.- Бачиш, голубе, є в мене дванадцятеро радникiв, i що бiльше я їм плачу, то бiльш вони бiдкаються, що нi з чого жити. Тепер загадаю я їм оцю загадку, що вiд тебе почув. Та як прийдуть до тебе питати, не вiдгадуй їм, аж поки не побачиш образу мого.

Сказав так король, подарував бiдняковi жменю дукатiв та й пiшов до замку.
От прийшов i зараз звелiв покликати до себе тих дванадцятьох радникiв та й каже їм:
– Ви не можете прожити на королiвську платню. А є в нашiй країнi такий чоловiк, що заробляє три грошi, i то один грiш повертає, другий позичає, а на третiй сам живе,- i живе чесно. Тепер, як ви такi мудрi, скажiть менi, як це розумiти. Бо коли за три днi не скажете, звелю вас усiх повиганяти з королiвства, щоб менi дурно хлiба не їли.

Потягли додому славнi радники, похнюпивши носа, та й сiли радитись: як би то могло бути? Кожен хотiв бути наймудрiшим, але жоден не мiг дорiвнятись розумом простому чоловiковi. Минув день, минув i другий. На третiй день уранцi мали вони з’явитися до короля, а самi нiчогiсiнько не вiдгадали. Аж ось хтось їм шепнув, де можна знайти того чоловiка, що їх у тiй скрутi порятує. От знайшли вони його й усi мерщiй припхалися до нього. Та як узялися коло нього – i просьбами, i грозьбами, щоб тiльки вiн сказав, як-то воно виходить з тими трьома грошами. Та вiн не злякався анiтрохи. Розповiв їм про королiвський наказ, мовляв, хiба що коли б вони йому показали королiвський образ, то, може б, у них щось i змололось.

– Як же ми, грiшнi люди, тобi королiвський образ покажемо? – забiдкались тi.- Адже король нас не послухає, i до тебе не прийде, i ти до нього не пiдеш. Нi, таки скажи нам усе, й край.
– Та як ви самi цього не знаєте, то з чужого борошна хлiба не напечете.
Вдались вони тодi до останнього: наобiцяли йому золотi гори, наносили йому стiльки грошей, що вже мав за що жити й без королiвської ласки,- аби тiльки розповiв. А вiн – анi слова. Тiльки вже як насмiявся з них досхочу, що мудрi такi пани, та не дадуть собi ради, витягнув з кишенi один з тих дукатiв, що йому подарував король, та й каже:

– Ну от бачите, тут королiвський образ, король менi сам подарував. То нiчого менi боятися, я королiвського наказу не порушив. I коли захочу, то й скажу вам,- та й вiдгадав їм ту загадку!
Зрадiли радники та й пiшли розмовляти з королем, коли бiдний чоловiк їм свого розуму позичив. Але й король зараз-таки побачив, що до чого, бо звелiв покликати до себе того чоловiка та й питає:
– А скажи менi, як це ти, чесний чоловiк, та порушив мiй королiвський наказ?
– Не порушив я, найяснiший королю, бо мовчав, як камiнь, аж поки побачив ваш образ. Вiн i зараз при менi, ви самi менi його подарували,- та й вийняв дукат з королiвським образом i розповiв усю пригоду з тими радниками, як вони упрошували й пригрожували, як обдарували його i як вiн з них смiявся.
– Ну,- сказав на те король,- коли в тебе бiльше розуму, нiж у моїх дванадцятьох радникiв, не будеш ти вже копати канави, а будеш у моєму дворi поживати й коло мене в радi засiдати. А ви? – обернувся до своїх радникiв.- Чи вам не соромно? Що тепер з вами робити? Тепер я вам не тiльки не додам платнi, а ще й виверну з того, що отримуєте.
З того часу не просили вони бiльше в короля пiдняти їм платню.

Нові матеріали на сайті