Автор: Народна казка
Походження: Франція
Тривалість: 20 хв.

Якось зiбрався один селянин на ймення Гаспар повернути пановi борг. Прийшов вiн до пана додому та й питає у служницi:
– Чи пан дома?
– А де ж iще? Сидить снiдає зi своїми приятелями.
– То скажи йому, що принiс я позиченi грошi.
Побiгла служниця i вiдразу ж сповiстила пановi:
– Прийшов до вас Гаспар, грошi принiс.
– От i добре! Веди його до мене! – радо засмiявся пан i, обернувшись до приятелiв, додав: – Це один мiй боржник, дурень дурнем. Ось побачите, як я з нього зараз покепкую. Вiн i не помiтить нiчого, а ми насмiємося досхочу.
Завела служниця Гаспара до кiмнати.
– День добрий, пане!
– Здрастуй, Гаспаре, здрастуй!
– Ось принiс вам грошi.
– Молодець, Гаспаре! Сiдай он там, бiля камiна. Вiдпочинь, мабуть, стомився з дороги.
Сiв Гаспар скраєчку на лавцi i втупив очi в пана та його гостей. А пан пiдморгнув приятелям i питає Гаспара:
– Ну, що новенького в твоєму хазяйствi?
– Та, бачите, пане, трапилась у нас дивна пригода! Привела наша корова аж п’ятеро телят.
– П’ятеро телят? – зчудувався пан.- Ой, брешеш! Що ж тодi робить п’яте теля, як четверо корову ссуть?
– Що робить? А те саме, що й я зараз: чекає та очима пасе.
– Гм…- буркнув пан, зрозумiвши натяк.- Гей, Сюзанн, подай-но Гаспаровi тарiлку!
Принесла служниця Гаспаровi тарiлку, i сiв вiн до столу. Аж тут поставили перед паном величезний тарiль iз смаженою рибою.
Поклав пан на Гаспарову тарiлку двi маленькi худющi рибинки. Взяв їх селянин за хвостики, пiднiс до вуха, прислухався i, похитавши головою, знову кинув на тарiлку.
– Чи не хочеш ти сказати, що вони не дуже свiжi? – спитав пан.
– Не в тiм рiч, пане,- почухав за вухом селянин.- Рiк тому втопився у рiчцi мiй дядечко. От я й спитав у рибок, як йому там ведеться. Тiльки не втiшили вони мене, сказали, що нiчого не чули про дядечка, бо їх ще й на свiтi не було, коли сталося з ним нещастя. Хай я краще вiзьму он того жирненького коропа. Може, хоч вiн менi скаже що-небудь.
– От дивак! Ну бери, коли… Пiсля риби принесли великий окiст.
– Гаспаре, а шинки не хочеш?
– Ще й як хочу!..
– Тодi частуйся,- запропонував пан i простяг селяниновi малесенький шматочок.
Проковтнув Гаспар той шматочок i задоволене кахикнув: смачна шинка!
Вийняв вiн з кишенi складаного ножика, вiдрiзав вiд окосту добрячий шматок, з’їв i знову потягся до окосту…
– Зачекай, Гаспаре, менi, звiсно, не личить уривати твою трапезу, але затям: у того, хто їсть забагато шинки, вiдбирає мову. Чув про таке?
– От спасибi, що сказали, пане, бо в мене страх яка балакуча й сварлива жiнка. Вiзьму-но я, коли ваша ласка, решту окосту i примушу її з’їсти. Може, тодi перестане менi голову гризти.

Забрав Гаспар окiст i попрощався, а пан, щоб iще чогось не трапилося, вирiшив аж на вулицю його провести.
Коли вони вийшли, пановi гостi вхопилися за боки та так i покотились зо смiху. Як ви гадаєте, з кого вони смiялися? Мабуть-таки, не з Гаспара!

Нові матеріали на сайті