Автор: Народна казка
Походження: Україна
Тривалість: 2 хв.
Читати Слухати

Їхав чоловік дорогою та й загубив тиковку. Лежить вона проти вітру та й гуде. Аж біжить лисичка.

— Бач,— каже,— реве, хоче ще злякати! От я тебе утоплю! Ухватила її за мотузочок, почепила на шию і подалась до річки. Стала тиковку топити, а та набирається води та булькотить.

— Іч,— каже,— ще й проситься! І не просись, бо не пущу! От як тиковка вже набралася води, та й лисичку тягне у воду.

— Бач, яка,— каже,— то просилась, а це жартує. Пусти-бо! Насилу вона од неї вирвалась.

От біжить, аж лежить на дорозі скрипка та на вітрі й гуде потихеньку.

— Бач,— каже лисичка,— ангельський голосок, так чортова думка.

Та й обмина її. Біжить далі; аж чоловік капкани розставив.

— Бач,— каже,— які хитрощі-мудрощі! Хіба вже на їх і сісти не можна?

Тільки сіла, а капкан її за хвіст.

— Бач, яке,— каже,— ще й держе!

Аж ось до тих капканів і хазяїн іде.

— Дивись, ще, може, і бить буде!

А той чоловік узяв її та й забрав.

Нові матеріали на сайті