Їхав чоловік дорогою та й загубив тиковку. Лежить вона проти вітру та й гуде. Аж біжить лисичка.
— Бач,— каже,— реве, хоче ще злякати! От я тебе утоплю! Ухватила її за мотузочок, почепила на шию і подалась до річки. Стала тиковку топити, а та набирається води та булькотить.
— Іч,— каже,— ще й проситься! І не просись, бо не пущу! От як тиковка вже набралася води, та й лисичку тягне у воду.
— Бач, яка,— каже,— то просилась, а це жартує. Пусти-бо! Насилу вона од неї вирвалась.
От біжить, аж лежить на дорозі скрипка та на вітрі й гуде потихеньку.
— Бач,— каже лисичка,— ангельський голосок, так чортова думка.
Та й обмина її. Біжить далі; аж чоловік капкани розставив.
— Бач,— каже,— які хитрощі-мудрощі! Хіба вже на їх і сісти не можна?
Тільки сіла, а капкан її за хвіст.
— Бач, яке,— каже,— ще й держе!
Аж ось до тих капканів і хазяїн іде.
— Дивись, ще, може, і бить буде!
А той чоловік узяв її та й забрав.
