Жили собі котик та півник. Котик було на скрипочці грає, а півник пісеньки співає. Котик було йде їсти добувати, а півник вдома сидить та хату стереже.
Котик було, йдучи, наказує:
— Ти ж тут нікого не впускай, та й сам не виходь, хоч би хто й кликав.
— Добре, добре! — каже півник.
Замкне хату та й сидить, аж поки котик повернеться. Навідала півника лисиця та й надумала його підманути.
Підійде під віконце, як котика нема дома, та й підмовляє: — Півнику, півнику, вигляни у віконце! У мене золота пшениця, холодна водиця. А півник їй:
— То-ток, то-ток, не велів коток!
Бачить лисиця, що так не бере, прийшла раз уночі, насипала півникові попід вікном пшениці, а сама засіла за кущем.
Пішов котик, а півник подивився у віконце, побачив розсипану пшеничку та й міркує:
— Швиденько поклюю, ніхто мене не побачить, то й котикові не скаже.
Тільки півник за поріг вийшов, а лиска за нього та й помчала.
А півник кричить:
— Котику-братику, несе мене лиска за високі гори, за темні ліси. Рятуй мене!
Котик поки почув, то вже й спізнився лиску доганяти. Вернувся додому та плаче, а потім узяв скрипку, писану торбу та й пішов до лисиччиної хатки.
А в лисиці було чотири дочки та один син.
Зібралася стара лисиця на влови, а дітям наказала нікого не пускати, півника глядіти та окріп гріти, щоб ото вже, як повернеться, їжу варити. А котик підійшов під вікно та й почав грати й приспівувати:
Ой, у лиски, в лиски новий двір
Та чотири дочки на вибір,
П’ятий синок — Пилипок.
Вийди, лисе, подивися:
Чи хороше граю?
От найстарша лисичівна не втерпіла та й каже до менших:
— Ви тут посидьте, а я піду подивлюсь, що воно там так гарно грає?
Тільки вона вийшла, а котик її схопив — та в писану торбу. А сам знову грає:
Ой, у лиски, в лиски новий двір
Та чотири дочки на вибір,
П’ятий синок — Пилипок.
Вийди, лисе, подивися:
Чи хороше граю?
Не втерпіла й друга лисичівна та й собі вийшла, а він і ту схопив та в писану торбу.
Так усіх лисенят виманив. А потім почепив торбу на сухій вербі, сам — у хату, знайшов півника, розв’язав. Взяли вони вдвох усю лисиччину страву, поїли, горщика з окропом вивернули, а самі втекли додому.
Та вже потім півник довіку слухав котика.
