Давним-давно жив собі талановитий майстер-каменяр Сафар. Тесав жорна для млинів, стовпи для фортець та палаців. Якось на його батьківщину напали люті кровожерні деви. Каменяр разом з іншими своїми земляками пішов захищати країну. Він хоробро бився з ворогами, героїчно захищав свою батьківщину, та попав у полон.
Спливали роки, а від Сафара не було ніякої звістки. Сафар мав сина Ераджа. Хлоп’яті виповнився рік, коли батька захопили в полон. Син ріс без батька, але був хоробрий і розумний, його любили за привітність і спритність.
Мати віддала Ераджа до школи, він учився краще за всіх, та всі інші поважали його за доброзичливість.
Ерадж виріс, став високим, широкоплечим, дужим юнаком. Якось весною, в день Наврузового свята, всі односельці, одягнені в святковий одяг, зібралися на майдані, за селом. Почалися ігри та змагання з боротьби. Музиканти, співці та жартівливо показували людям свій хист.
Ерадж теж веселився разом з іншими. Він брав участь у всіх змаганнях. Особливу спритність він показав у грі в м’яч. Кілька разів заганяв на коні м’яч у ворота противника, люди хвалили його, плескали в долоні.
Почалися змагання із стрільби. Треба було попасти в перстень. Стріляли багато юнаків, але лише Ераджеві та ще двом юнакам стило влучити в ціль.
Це зовсім неважко! — казав Ерадж. — Спритний стрілець може забити одна в одну три стріли.
- Ти не хвастай, а докажи на ділі свою спритність,— загули люди.
Ерадж узяв лук, став на ліве коліно, трохи відкинувся назад і загнав у дерево першу стрілу, другу — всадив у першу, а третю — у другу.
Від схвальних вигуків односельців тремтіли земля і небо.
На другий день свят Ерадж запропонував друзям грати у війну. Він розподілив юнаків і підлітків на дві групи: одна група була військом ворога, а друга — захисниками. Ерадж був головнокомандуючий і виявив великі військові здібності.
На третій день свят зібралися всі борці. Засурмили сурми ні зурни, затріскотіли барабани, і почалася борня.
Усі паглавони* із Ераджевого кишлаку зазнали невдачі. Тоді на поле борні вийшов сам Ерадж.
Паглавон із сусіднього села, побачивши шістнадцятирічного юнака, який вийшов боротися з ним, сказав:
- Ти ще молокосос, іди он з дітьми грайся!
Ці слова дуже вразили хлопця.
- Молокосос я чи ні, це не твоє діло, ти показуй свої здібності! — відповів Ерадж і, схопивши правицею руку паглавона, та й смикнув його до себе, що той на три кроки перелетів через Ерадича.
Паглавон зрозумів, що борня буде серйозна, і зчепився з Ераджем. Ось Ерадж схопив його за комір, смикнув до себе, потім підняв і перекинув через голову. Усі привітали переможця.
*Паглавон – богатир
** Навгрузового свято –Свято Нового року, починаэться 21 березня
Таджитська казка «Ерадж-паглавон»
Дія друга
Увечері, наприкінці свята, чимало людей, малих і старих, приходили до Ераджа і вітали його з успіхом.
- Тисячу разів спасибі твоєму батькові! — казали вони. І ти станеш таким же сміливим і доблесним воїном, як і твій батько.
Почувши таку хвалу своєму батькові, Ерадж уперше серйозно замислився про нього.
«Хіба можна розгулювати спокійно, коли батько томиться в неволі?»
Ерадж одразу змінився на виду: де й поділися його радісний й гарний настрій... З тяжкою журбою прийшов Ерадж додому. Радісно й ласкаво зустріла його мати. Та юнак не мовив ані слова, смутний сів у кутку кімнати й задумався. Прониклива мати догадалася чого її син такий схвильований. Вона підійшла до Ераджа, обняла його, поцілувала й сказала крізь сльози:
- Любий мій сину, щастя моє! Скажи мені, що трапилося. Чому в день такого свята, коли всі радіють і веселяться, ти сумуєш?
- Рідна, дорога матусю, коли б ти сьогодні була на майдані той бачила, що зі мною було, то засмутилася б іще більше.
Тут Ерадж на прохання матері розповів про все.
Розповідь сина вразила матір. Вона засмутилась і сказала.
- Любий синку! Не журися, колись та повернеться до дому твій батько!
- Коли ж він повернеться? — відповів син. — і чи зможе сам визволитися? Я не пам’ятаю свого батька, а ти все заспокоюєш| мене нездійсненними надіями!
Мати змушена була розповісти синові всю правду.
- Любий синку! Твій батько був талановитим майстром, у свій час він тесав камінь. Та раптом на нашу землю напали величезні деви. Твій батько пішов воювати з ними. Спочатку від нього приходили вісті. Казали, що він мужньо й відважно бився з девами, потім вісті перестали надходити, кажуть, він попав у полон.
- Матусю, а які ті деви і чи можна їх подолати? — здивовано прошепотів Ерадж.
- Я чула, що це страшні витрішкуваті безжалісні чудовиська з коров’ячими вухами, круглими, наче труби, ніздрями, величезною (тою пащею. Зустрівши людину, вони силоміць волочать її до їх фортеці. Ці чудовиська — наші вороги. Живуть вони на острові Деви часто виходять із своєї фортеці, нападають на мирні землі, грабують і спустошують їх, а жителів беруть у полон.
Слухаючи розповідь матері, Ерадж уявив собі, яких страшних мук зазнає його батько в неволі. Цілісіньку ніч хлопцеві снилися страшні сни: то він воює з чудовиськами, то попав у якусь пустелю, то його несе на своїх крилах казковий птах — велетень Сімург, то він у печері, то на високій горі. На другий день Ерадж прокинувся дуже рано і все думав про батька. Зрештою поклав собі мету - піти і визволити свого батька. Прив’язавши до пояса меч, він сказав матері:
- Я йду!
Мати з сусідами подумала, що син іде на полювання.
- На все добре! — відповіли вони. — Та не барися там довго, чекаємо тебе!
Хлопець усміхнувся, поцілував матір, скочив на коня і помчав полем.
Таджитська казка «Ерадж-паглавон»
Дія третя
Кілька днів і ночей їхав Ерадж через пустелю. Стомившись, відпочити біля джерельця, подумати. Аж бачить під горою якогось чоловіка. Ерадж схопився й попрямував до чоловіка. Той читав якусь книжку і не звертав на юнака ніякої уваги. Це був гарний дужий чоловік. Ерадж чемно привітався до нього і продовжував йти. Зрештою чоловік підняв голову, відповів на привітання.
- Сідай! — запросив чоловік і читав далі.
Через деякий час він підняв голову, глянув на Ераджа і запитав:
- Звідки й куди йдеш, юначе?
- Я подорожній,— відповів Ерадж,— та мені цікаво знати, ви тут робите?
- Я прийшов сюди,— сказав чоловік,— битися з кровожерними чудовиськами.
Як тільки Ерадж почув про чудовиськ, він схопився з місця й гукнув:
- Я також іду битися з цими девами!
- Якщо так,— сказав чоловік,— будемо воювати разом. Тільки ніколи не відмовляйся від свого наміру. Пам’ятай: без рішучості, самовідданості й відваги неможливо досягнути мети!
Ерадж на знак згоди кивав головою. Чоловік вийняв з піхов меч і, передаючи його хлопцеві, сказав:
- Цей меч має багато властивостей: по-перше, він зможе перерубати будь-який метал; по-друге, рана від нього не заживає; по-третє, коли цей меч попаде до ворога, то не переріже навіть огірка.
- Візьми й оцього зошита. Потрапиш у скруту — заглянеш у зошита і узнаєш, що діяти далі.
Ерадж погортав зошита,— там чисті сторінки, жодного написаного слова. Здивувався хлопець, але промовчав.
- Коли знадобиться, в зошиті з’явиться напис, і тільки ти зможеш прочитати його,— додав чоловік.
Ерадж попрощався з чоловіком, скочив на коня і поїхав по вказаній ним дорозі.
Таджитська казка «Ерадж-паглавон»
Дія четверта
На світанку Ерадж під’їхав до підніжжя гори, на вершині якої чорніла висока фортеця, а перед нею стояло військо з прапорами.
Ерадж осторонь спостерігав, що буде далі.
Не встигло сонце осяяти золотим промінням землю, як у війську заграли зурни і забили барабани. Зразу ж відчинилася брама чорної фортеці і на військо посунула сила-силенна страховиськ. У них також грали зурни, але ті звуки були схожі на дике ревище. Од страшного ревища кінь Ераджа злякався і поскакав. Юнак під’їхав ближче і побачив, що страховиська були такі, як розповідала про них мати.
Незабаром од людського війська відокремився молодий, вродливий та дужий вершник і виїхав на середину поля. Він був одягнений у залізну кольчугу, залізний шолом. З арканом та луком через плече, з шаблею й списом у руках, вершник під’їхав до чудовиськ і став викликати на герць супротивника.
Раптом на поле бою верхи на слоні виїхало чудовисько. На голові в нього був величезний кам’яний шолом, у руках — велика, як голова в бика, булава. Чудовисько так заревло, що все навкруги затремтіло, а коні стали на диби.
Молодий богатир, побачивши перед собою величезного дева, і сміливо пустив на нього свого коня, вихопив шаблю і вступив з ним у бій.
Дев також направив свого слона на богатиря, щитом відбив його шаблю і з такою люттю вдарив булавою богатиря по голові, що в коня лопнула попруга, а все довкола затремтіло. Богатиреві зразу ж підвели другого коня. Він скочив на нього і так полоснув дева по правому плечі десятиаршинним мечем, що розітнув його навпіл. Дев, мов гора, повалився на землю. Іще кілька девів виходило битися з богатирем, але кожного з них спіткала та сама доля.
Та ось на поле вийшов велетенський дев Хенгіль, завбільшки з кількох девів. Хенгіль наблизився до богатиря, накинув йому на шию аркан, стяг з коня і поволік до фортеці. Сам же знову вийшов на поле бою і зажадав нового супротивника.
Багато воїнів виходило битися з Хенгілем. Деяких він убив, деяких заволік у фортецю.
Ерадж більше не міг дивитися спокійно на цю битву і так полоснув канчуком свого коня, що той одним стрибком перелетів через голову дева. Ні деви, ні воїни людського війська — ніхто еі не бачив такого молодецтва. Ерадж об’їхав Хенгіля чотири рази, потім зупинився напроти нього й каже:
- Давно вже я маю в своїм серці злість на тебе, нарешті ти попався мені.
Хенгіль зареготав і відповів:
- Який з тебе воїн без щита й панцира?!
- Щит і меч є в тебе, і вони стануть моїми,— відповів Ерадж.
Чудовисько розлютилось і кинулось на Ераджа з булавою. Але юнак відскочив убік, і чудовисько щосили вдарило булавою по землі. Цей удар міг би розтрощити велику гору.
- А тепер моя черга! — сказав Ерадж і спрямував свого коня на дева. Передні ноги коня опустилися на спину Хенгілевому слоні. Ерадж так полоснув чудовисько своїм мечем, що той гупнувся на землю і більше не встав.
Воїни радісно забили в барабани і кинулися в бій на інших чудовиськ, частину яких побили, а частину взяли в полон.
Тепер треба було взяти фортецю і розгромити девів до кінця. Хоробрий ватажок людського війська Фіруз наказав:
- В атаку, хлопці! На приступ чорної фортеці!
Та раптом із чорної фортеці повалив густий дим і полетіло каміння. Хоробрі воїни не могли підступити до фортеці й зупинилися. Від чорного їдкого диму нічого не було видно. Страх охопив хоробрих воїнів Фіруза.
Ерадж теж хотів під’їхати до фортеці, та каміння перекрило йому дорогу. Тут юнак пригадав зошита, що йому дав чоловік. Хлопець дістав з кишені зошита, заглянув у нього й прочитав напис:
«Гей, Ерадж! Зайди в тил фортеці з п’ятьма найсміливішими воїнами. Там, посеред печери, є вогнедишне чудовисько. Підійдіть до нього ззаду, накиньте йому на шию аркан. Тільки глядіть: не попадайтеся йому на очі, бо воно спалить вас своїми очима!»
Ерадж одібрав п’ятеро найсміливіших воїнів і помчав з ними в тил фортеці. Знайшов у печері вогнедишне чудовисько і закинув йому на шию аркан.
Раптом знялася грозова буря і ринула злива, вогонь стух, дим розвіявся. Воїни захопили фортецю.
Ерадж з кількома воїнами пішов у в’язницю визволяти полонених. Вони відбили величезні замки на дверях і зайшли в темницю. Там на підлозі лежали жовті виснажені люди, які втрапив будь-яку надію на визволення. Побачивши воїнів, полонені піднімалися з підлоги, обнімали своїх визволителів і плакали від радості.
Ерадж вдивлявся в обличчя кожного полоненого, намагаючись упізнати свого батька, якого ніколи не бачив.
Раптом він побачив залізну клітку, а в ній гарненького хлопчика. Ерадж з іншими воїнами кинувся було до клітки, але клітки раптом штурхнула їх назад. Воїни одлетіли від клітки аршин на десять.
Ерадж зрозумів, що залишився ще один дев-чарівник, а ця клітка в його руках. Він звернувся до полоненого вогнедишного чудовиська, щоб воно сказало, як розбити клітку.
- Під цією кліткою,— відповіло чудовисько,— лежить лев. Якщо осліпити його, то чари пропадуть, і клітка перестане рухатись.
Ерадж підліз під клітку і побачив там величезного лева, схожого на дракона. Побачивши сміливого юнака з мечем у руці, лев заревів, що від того ревиська всі відскочили на три кроки назад, Але Ерадж безстрашно кинувся вперед і вдарив лева мечем по голові. Лев мертвий повалився на землю. В ту ж мить клітка перестала рухатися. Ерадж випустив з неї хлопчика.
Потім Ерадж з двома молодими богатирями крок за кроком обдивилися усю чорну фортецю й серед інших в’язнів він побачив худого, ледь живого чоловіка. Він узяв його на руки і швиденько виніс на свіже повітря. Незабаром чоловік розплющив очі, зітхнув глибоко і, нарешті, зміг відповісти на запитання Ераджа та назвати ім’я.
Люди впізнали славетного каменяра, який у боях проти девів зробив немало подвигів і попав до них у полон. Тепер він був вільний і міг знову служити людям.
Тик відважний Ерадж знищив безжалісних чудовиськ, урятував від смерті свого батька й благополучно повернувся до себе на батьківщину.
