Автор: Народна казка
Походження: Польща
Тривалість: 60 хв.

Якось до короля Матяша приїхав у гостi сусiда-король. Привiтались вони, як давнi друзi. От гiсть i каже:
– Чув я, що у вас є вiвця, яка дає золоту вовну.
– Еге ж,- гордо вiдповiв король Матяш,- в отарi е в мене одна золотошерста вiвця. Є й вiвчар, який нiколи не бреше.
А сусiднiй король на це:
– Не може такого бути. Ось я доведу! Обдурю його так, що вiн i не схоче, а збреше.
– Б’юсь об заклад, що вiн цього не зробить! Якщо програю – вiддам половину свого королiвства,- сказав король Матяш.
– А я вiддам половину свого королiвства, якщо вiн не збреше,- вiдповiв гiсть.
Вони сказали один одному “на добранiч” i розiйшлись.
От сусiднiй король перевдягнувся в селянське вбрання й пiшов на хутiр до вiвчаря. Привiтався з ним, а вiвчар i вiдповiдає:
– Добривечiр, ваша величнiсть!
– Звiдки ж ти мене знаєш? – здивувався король.
– По розмовi впiзнав, що ви – король,- вiдповiв вiвчар.
Король, не довго думаючи, каже:
– Дам тобi цiлу купу грошей та ще й шестеро коней, тiльки вiддай менi золотошерсту вiвцю.
– О нi,- вiдповiв вiвчар,- не вiддам нiзащо, бо мiй король мене повiсить.
Тодi сусiднiй король пообiцяв ще бiльше грошей, але вiвчар i на це не пристав.
Прийшов король додому i засмутився, що не змiг придбати золотошерсту вiвцю.
Побачила дочка, що вiн сумний, та й каже:
– Не бiдкайтесь, батечку, ось я пiду до того вiвчаря i обдурю його.
I пiшла. А з собою взяла ящик золота й пляшку вина. Завела з вiвчарем розмову, почастувала вином. Вiвчар так розвеселився, що обiцяв вiддати королiвськiй дочцi золотошерсту вiвцю, коли вона вийде за нього замiж.

Довго вагалася королiвська дочка, та нарештi погодилась. А тодi й каже вiвчаревi:
– Злупи шкуру з вiвцi, м’ясо з’їж, а шкуру вiддай менi!
Вiвчар так i зробив. Дiвчина понесла батьковi золотошерсту шкуру. Зрадiв старий король, що дочка зумiла обдурити вiвчаря.

Настав ранок. Тяжко зажурився вiвчар. Що ж йому казати, коли король спитає про золотошерсту вiвцю?

Сумний, вирушив вiн до королiвського палацу. Дорогою кiлька разiв повторив, що має розповiсти королю. Упхнув палицю в мишачу нiрку, зверху настромив свiй капелюх, задкуючи, вiдiйшов на кiлька крокiв i попрямував назустрiч капелюховi.
А тодi, змiнивши голос, почав:
– Що нового на хуторi?
– Та нiчого, тiльки золотошерстої вiвцi немає. Її з’їв вовк.
Сказав цi слова й сам злякався.
– Брешеш,- каже далi голосом короля,- бо вовк разом iз нею роздер би й iнших.
Тодi вiвчар витяг палицю з нiрки, надiв капелюха i пiшов далi.
Знову побачив мишачу нiрку. Знов почав:
– Що нового на хуторi?
– Золотошерста вiвця втонула в колодязi.
– Брешеш, а iншi чом не втонули?
Вiвчар знов висмикнув свою палицю i з важкою душею почимчикував до королiвського палацу. Натрапив вiн i на третю нiрку. Повторив те саме:
– Що нового на хуторi?
– Вкрали золотошерсту вiвцю.
– Брешеш, бо тодi покрали б i iнших! Пiсля цього вiвчар замовк i бiльш не казав нiчого. Взяв капелюх i палицю та й пiшов просто до короля Матяша. За столом сидiв з дочкою i сусiднiй король. З нетерпiнням чекали вони, що брехатиме вiвчар.
– Що нового на хуторi? – спитав король Матяш.
– Нiчого такого, тiльки те, що я вимiняв золотошерсту вiвцю на чорну та вродливу!
– Ну, то принеси ж її сюди! – радiсно вигукнув король Матяш.
А вiвчар вiдповiдає:
– Ось вона, сидить поруч з вами!
– Ура! Правду сказав! – вигукнув король Матяш.- За це дарую тобi половину королiвства, яке вiддасть менi сусiд.

Нові матеріали на сайті