Було чи не було... Жив собі хлопець Ахмад. Коли померли його батьки, Ахмад лишився круглим сиротою і став жити у дядька. А його дядько незабаром продав Ахмада падишаховим радникам у раби і Ахмада призначили конюхом на конюшні падишаха. Ахмад с вставав рано доглядав коней, і вони з кожним днем ставали дужчими і красивішими.
Падишах був задоволіний новим конюхом.
І сам Ахмад ріс, мужнів і незабаром став струнким вродливим юнаком.
Падишах мав дочку, красуню Сохібджамол. Багато юнаків з різних країн засилали до неї сватів; женихи були гарні, один кращим за іншого, і падишах щоразу питав дочку, за кого ж вона хоче вийти заміж.
— Лише за Ахмада! — відповідала Сохібджамол.
— Як? За цього конюха? Ти з глузду з’їхала? Де ти бачила, щоб падишахова дочка вийшла заміж за раба!
— А ти відпусти його на волю! — запропонувала Сохібджамол.
Та падишах і слухати не хотів про такого зятя.
Якось Сохібджамол тайком зустрілася з Ахмадом.
— Я не вийду ні за кого заміж, крім тебе,— сказала вона Ахмадові.
— Що ти кажеш! — злякався хлопець. — Твій батько купив мине, я його раб, і я ніколи не зможу одружитися з тобою. Падишах нізащо не дозволить.
— А я його й слухати не збираюся,— сказала Сохібджамол Ахмадові. — Сьогодні ж уночі приготуй коня і все необхідне в дорогу. Завтра вдосвіта ми втечемо!
— Я ніколи не зроблю цього! Не годиться обдурювати батька відповів Ахмад.
— Я падишахова дочка, і ти повинен виконувати мій наказ! - рішучим тоном мовила дівчина.
Сохібджамол зібрала одежу, наготувала харчів і рано – в раці, коли ще всі спали, зі словами: «Хай буде, що буде»,— і разом із Ахмадом покинула батьків палац.
Вони подолали гору, перетнули широкий степ і щасливі, мов пара голубів, їхали далі: позаду не клубилася дорога і не було погоні.
А падишах, як почув, що його дочка втекла з рабом, розгнівався. Він скликав усіх своїх візирів і попросив у них поради. - Уже нічого не вдієш,— відповіли ті,— тепер вона сама и шукає своєї долі.
Ахмад і Сохібджамол їхали далі.
Таджитськаказка «Ахмад-сирота»
Дія друга
Ось їдуть вони по широкому зеленому пасовиську.
Якби в нас була отара овець, ми пасли б їх на цьому папську,— мріяла Сохібджамол.
Ідуть вони густим чагарником, за яким щільною стіною стоїть високий очерет, і дівчина каже:
— Якби в нас було багато худоби, ми пасли б її в цьому чагарнику.
Ідуть вони полем, на якому водяться перепілки, і Сохібджамол каже:
Якби в нас був мисливський сокіл, він набив би нам перепілок.
А Ахмад мріяв зовсім про інше:
— Якби в нас була пара волів і соха, я орав би оцю землю і сіяв би пшеницю. Потім зжав би пшеницю й намолов борошна.
Нарешті молоді приїхали до одного великого міста і вирішили зупинитися тут. Найняли хатину і стали радитися, як заробляти на життя.
— Я вишиватиму тюбетейки, ти піди на базар і купи мені оксамиту та шовкових ниток! — сказала дружина.
Ахмад купував оксамит і нитки й продавав вишиті дружиною тюбетейки. Та на виручені гроші молодята насилу зводили кінці з цими.
— Піди до падишаха,— сказала чоловікові Сохібджамол,— і просись до нього на роботу, може, ми якось виліземо із злиднів й житимемо в палаці.
— Я не хочу жити в палаці і не піду до падишаха на роботу,— Повів Ахмад.
Та Сохібджамол стояла на своєму, і чоловік усе-таки пішов до падишаха й найнявся.
Так Ахмад з Сохібджамол поселилися в маленькій хатині в паці падишаха. Ахмад був старанним слугою, й падишах полюбив його.
Якось падишах звелів покликати Ахмада. Його не знайшли в палаці, і посланці пішли до Ахмада додому, заглянули у вікно:Ахмад спав, а біля нього сиділа красуня і вишивала тюбетейку. Заповіли про це падишахові.
— Де ж він узяв цю красуню? Я відберу її в Ахмада! — мовив падишах.
— Це дуже просто,— відповів Йому старший візир. — Скажіть, йому що ви захворіли, а табіб* обіцяв вилікувати цей недуг лише яблуками, які мають сім кольорів і сім запахів. Яблука ростуть у саду Ірама, в якому живуть пері**. Той сад стережуть сорок злих кудлатих собак, які рвуть на шматки кожного, хто посміє підійти саду.
* Табіб — лікар, знахар.
** Пері — тут: фантастична красуня, чарівниця, те саме, що фея.
Таджитськаказка «Ахмад-сирота»
Дія третя
Накажіть Ахмадові принести цих яблук. Він піде по них і більше не повернеться сюди. А його жінка стане вашою.
Другого дня Ахмадові сказали:
— Падишах захворів і звелів тобі принести яблук із саду Ірама, які мають сім кольорів і сім запахів. Лише ці яблука вилікують, його.
Сумний повернувся Ахмад до жінки. Він не знав, як виконані це тяжке завдання.
— Ото послухав я тебе і найнявся до падишаха. Тепер на наші голови впала біда. Мабуть, доведеться нам розлучитися,— сказав він жінці.
А Сохібджамол мала подругу — пері й попросила у неї допомоги.
— Не журися,— сказала Сохібджамол чоловікові, вернувшись, від пері,— збирайся в дорогу!
За порадою пері Сохібджамол напекла чоловікові коржів: зав’язала їх у хустку й сказала:
— Іди тією ж дорогою, по якій ми їхали сюди. Там, посіли і густого зеленого чагарнику, росте високе дерево. Залізь на нього і дивись униз. Під тим деревом живе золотава лисиця зі своїми подругами. Всі лисиці вночі сплять, а золотава не спить. Вона сидить під деревом і стереже своїх подруг. Ти вийми із хустки коржі, один сам з’їж, а решту віддай лисиці. Поки вона їстиме їх, розкажи про свою скруту.
Ахмад пішов по тій же дорозі. Підійшов до чагарника, відшукав найвище дерево, видерся на нього і став чекати.
Незабаром одна за одною під дерево почали збігатися лисиці. Всі лисиці лягли спати, а золотава прибігла найостаннішою. Вона притулилась до стовбура і стала стерегти подруг.
Ахмад дістав із хустки коржі, один з’їв сам, а решту кинув лисиці і, поки та їла, розповів їй про свою скруту.
Рано-вранці всі лисиці одна за одною прокидалися й розійшлися по лісу. Під деревом зосталася лише золотава лисиця.
— Злізай з дерева, сідай на мене верхи, — сказала вона Ахмадові,— заплющ очі й не дивись, аж поки я не скажу.
Ахмад зліз з дерева, сів верхи на лисицю і заплющив очі.
— А тепер розплющ очі! — наказала згодом лисиця.
Ахмад розплющив очі й побачив, що вони стоять біля Пирії Ірамового саду.
— Зачекай мене тут, а я піду й відведу од воріт собак. Коли вони поженуться за мною, сміло заходь до саду і рви яблука!
Тільки-но виткнулася лисиця, як усі собаки кинулися за нею. Ахмад зайшов у сад, зірвав кілька яблук, заховав за пазуху і вибіг до воріт. У ту ж мить прибігла лисиця. Ахмад швиденько сів на неї й заплющив очі.
Коли лисиця дозволила йому розплющити очі, Ахмад побачив що вони знову стоять у тім чагарнику під великим деревом.
Таджитськаказка «Ахмад-сирота»
Дія четверта
На другий день Ахмад прийшов до падишахового палацу, й доповів, що приніс яблука із саду Ірама.
— Що мені з ним робити, адже він повернувся живий? — сказав падишах своєму візирові.
— Тепер ви, пресвітлий падишах,— повчав його візир,— накажіть йому принести в левовій шкурі молока левиці. Цього завдання він ніколи не виконає.
— Візир сказав Ахмадові, що яблука з саду Ірама не допомогли падишахові і він велить роздобути і принести в левовій шкурі молока левиці.
Засмучений повернувся Ахмад додому. Сохібджамол, вислухавши чоловіка, пішла порадитися з пері й потому сказала:
— Пам’ятаєш, коли ми їхали сюди, то бачили очеретяні зарості. В них живе одна стара хвора левиця. Сорок її дітей полюють і годують свою матір. Ця левиця лежить, мов гора, і не рухається. Одна передня лапа її приросла до землі й обросла очеретом, допоможеш їй відірвати од землі лапу, і левиця виконає будь-які бажання.
Сохібджамол приготувала чоловікові все необхідне в дорогу, незабаром Ахмад дістався до очеретяних заростів і побачив там цю левицю.
— Салам, царице левів! — привітав її Ахмад.
— Салам,— відповіла левиця,— дуже добре, що ти ввічливо привітався зі мною, а то я всіх нечемних людей одразу ж роздираю на шматки.
Ахмад розпитав левицю про її життя та здоров’я й запропонував свою допомогу.
— Що ти кажеш! Сорок моїх дітей не змогли нічого вдіяти, а ти готів не зможеш допомогти мені! — вигукнула вона.
— Я зумію відірвати твою лапу від землі, тільки лежи спокійно, не ворушись! — сказав Ахмад.
І левиця погодилась. Ахмад гострим мечем вирубав навколо лапи зарості, міцно схопився руками за лапу, щосили смикнув і відірвав від землі.
Левиця радо звелася на ноги і потім сказала Ахмадові:
— Зараз прибіжать мої діти і, не розібравшись, можуть пошматати тебе. Вирий яму і заховайся в ній, а я ляжу зверху на ямі з крию тебе.
Так і вчинили.
Незабаром по одному стали збігатися леви. Вони зачули людський дух, сердито вищирили зуби.
— Вгамуйтеся, діти! — мовила левиця. — Дивіться, цей чоловік вилікував мене.
Тут вона встала, і леви побачили Ахмада.
— За те, що він вилікував вашу матір, ви повинні виконати будь-яке його бажання.
Ахмад виліз із ями і сказав:
— Падишах наказав мені дістати і принести йому в шкурі лева молока левиці.
— Діти, йдіть з цим чоловіком он до тієї гори. Там побачите мертвого лева. А трохи далі лежить левиця. В неї недавно народилося маля. Допоможіть цьому чоловікові зідрати шкуру з мертвого лева і надоїти в неї молока левиці.
Леви виконали материн наказ. Потім левиця звеліла своїм дітям відвезти Ахмада додому.
Леви підхопили Ахмада і миттю доставили його до падишахового палацу.
Таджитськаказка «Ахмад-сирота»
Дія п’ята
Побачивши сорок грізних левів, уся падишахова сторожа і воїни перелякались і пустилися навтікача.
— Ой, падишах,— кричав візир,— повернувся Ахмад з сороки грізними левами і приніс вам молока левиці в шкурі лева.
— Невже? — злякано вигукнув падишах.
Тут він побачив шкуру лева, наповнену молоком левиці, і задумався над тим, як же спекатися від цього спритного слуги. На виручку йому знову прийшов візир. Він порадив спалити Ахмада на вогнищі.
— Піди на той світ,— наказав він Ахмадові, — зустрінься із падишаховими батьками і попроси в них ліків для їхнього хворого сина. Це останній спосіб, щоб вилікувати падишаха!
— Не хотів же я служити падишахові,— говорив у розпачі Ахмад своїй жінці. — А тепер уже мені доведеться розпрощатись із білим світом і вирушити на той світ!
Сохібджамол побігла до пері.
— Не хвилюйся,— заспокоїла її пері. — Я вирятую твого чоловіка з будь-якої скрути!
На другий день падишах наказав принести сорок в’язанок дров, скласти їх в купу і облити жиром. Поверх дров поклали сорок кругів макухи, а ще поверх постелили ковдри й посадили на них Ахмада.
Наказ падишаха було виконано. Дрова зайнялися, полум’я загоріло високо вгору.
В цей час до Ахмада підлетіла пері, вихопила його з воїнів і понесла додому.
Дрова з макухою та ковдрами згоріли дотла, а на їхньому місці лишилася тільки невеличка купа попелу. А вранці падишахові доповіли, що Ахмад повернувся з того світу й передає йому привіт від батьків. Падишах з візиром побачили Ахмада й не вірили своїм очам.
— Ну, розповідай, як живуть мої батьки на тому світі,— спитав падишах.
— Живуть дуже добре, передають вам привіт. А ще веліли сказати, що наготували вам ліків від усіх недугів. Тільки просили щоб ви самі прийшли до них по ті ліки.
— А як же мені попасти на той світ? — запитав падишах.
— Так, як і я,— відповів Ахмад. — Як тільки полум’я розгорілося, я з вогнем та димом полетів на небо й опинився на тому світі.
— Візире! — закричав падишах. — Готуйте дрова. Я теж бажаю піти на той світ і побачити своїх батьків.
Знову склали велику купу дров, а падишаха посадили на ковдри. Усі падишахові родичі та візири і собі забажали опинитись на тому світі й побачитися зі своєю ріднею. Вони видерлися та й сіли кружком довкола свого падишаха, дрова густо полили жиром і підпалили з чотирьох боків. Вогонь охопив усю купу, а полум’я палахкотіло аж до неба, довго чекали падишаха в палаці, а його все не було та й не було. Мабуть, йому дуже сподобалось на тому світі, і він не схотів повертатися до свого палацу.
Ахмад не чекав, поки падишах повернеться з того світу, в той же день він разом з Сохібджамол покинули падишахів палац и уїхали далеко в гори. Там, над річкою, поставили собі маленьку хатку і зажили тихо й щасливо.
